Читати книгу - "Монастирська принцеса, Оля"

Всім відомо, що середніх дітей ніколи не слухають та всім байдуже на них. Однією з таких дітей стала я. Четверта дитина князя Уолтера Еміра, Салана Емір. У мого батька, крім мене є ще 7 дітей. Здавалося б величезна та дружня сім'я, але це не так. Я завжди ніби не входила в цю сім'ю. У матері завжди не було часу, тому що потрібно дивитися за моїми братами та сестрами. Батько був зайнятий політикою, якось так я і виросла. А зараз мене відправляють в монастир за те, що я навіть не чинила. Цікаво, що з цього вийде.

-ваша світлість.

Я дійшла до порталу та мені вклонився придворний маг. Він єдиний не лицемірив.

-куди відправляємося?

-до одного міста, звідти на кареті до монастиря. Туди, на жаль, немає порталу.

-добре, Регулусе.

-ваша світлість, я хочу дещо вам передати, тримайте.

-що це?

Регулус передав мені зовсім маленьку книжечку та я не могла зрозуміти навіщо вона мені.

-це книга заклинань. Вона допоможе тобі в монастирі. Спряч, щоб ніхто не побачив.

-дякую тобі, Регулусе.

-а тепер пішла. Потрібно доправити тебе до того монастиря.

Маг побрів до зали порталів, а я за ним надіючись, що все буде не так і погано.

-ваша світлість, будьте обережні.

-добре.

Я разок подивилася на всіх хто стояв зараз в цій залі. Брат, який зсилає мене та сестри, які не можуть нічого зробити та й не хочуть. Єдина людина, яка відносилася до мене нейтрально зі всієї моєї сім'ї це була Клара, але після гучного інциденту вона не могла нічого зробити, тому я навіть на секунду не задумалась та пройшла крізь портал.

-ваша світлість.

Вклонився мені хлопець, який мене зустрів.

-ваша карета готова, прошу вас.

Я пройшла до карети та наша дорога виявилася довгою та незручною. Купа ям, дороги проходили через ліси та не факт, що на нас не могли напасти розбійники, яких в цих лісах була сила-силенна. Всі знали, що в лісах перевертнів найбільша кількість розбійників та вбивць. Чим далі ми відз'їздили від цивілізації тим більше був шанс зустріти місцевих піратів, як вони себе називали. Всі знають, що пірати ненавидять коли їх називають вбивцями, найманцями, яких серед них було досить або розбійниками, але на диво нас ніхто не зупинив та я опинилася біля старого монастиря, а як тільки я вийшла карета рушила. Тим часом залишаючи мене тут одну з місцевими.

-о, привіт, ти вже приїхала. Ми очікували тебе трохи пізніше.

-привіт. Ми спішили.

Переді мною стояла усміхнена дівчина мого віку. Коротке наче чорна смола волосся та чорні очі. З першого погляду я б не сказала, що вона може бути такою усміхненою та привітною.

-Лідія, для своїх Ліді.

-Салана.

-тут таке ім'я не зрозуміють, тому давай просто Лана, тобі підходить?

-не важливо, якщо так краще то хай буде.

-добре, давай прогуляємося та я розповім тобі про монастир.

-давай.

Дівчина впевнено пішла по подвір'ю, а я за нею.

-для початку розповім тобі про історію монастиря. Ти, мабуть, знаєш, що ми діти найжорстокіших вбивць, майстерних шулерів.

-про це, мабуть, знають всі.

Пирхнула я.

-так ось, цей монастир не такий яким здається на перший погляд. Додому ти не повернешся звідси.

-чому ти так впевнена?

-звідси не повертаються, повір мені. Мабуть, тебе дивує моє звернення, адже ти князівна.

-є трохи.

-тут всі рівні. Немає титулів, які передаються як у вас від батьків до дітей. Тут ти заробляєш авторитет діями. Всього нас в монастирі 32 людей, враховуючи тебе. Ми не підкоряємося владі, точніше їм до нас немає ніякого інтересу. От ми і робимо, що хочемо, або, що вміємо. Ми злочинці в прямому значенні. Подивись.

Я побачила як дівчина почала витягувати кинджал з-за щиколотки та показала його мені.

-це нормально для нас, кинджали, ножі, пістолети.

-але навіщо це все? Ви маєте магію.

-у всіх нас дуже слабка та нестабільна магія. Її ми не використовуємо та місцеві жителі також. Наш монастир прилягає до одного з сіл. Там ми беремо продукти, також там у нас є один майстер, який виготовляє кинджали. Пістолети більш рідкісні. Їх роздобув Крістіан. Їх на всю банду всього 4 якщо я не помиляюся.

-але в монастирі має бути наглядач, щоб наглядати за вами.

-був, але він під нашим тиском допомагає нам. Він залишив нам монастир, а ми самі з ним справляємося, ось так.

-і чим ви займаєтеся?

-ми злочинці, перехоплюємо листи інколи та забераємо зброю людини яку вбили. Збираємо гроші з села, хто немає достатньо їжі. Нас забезпечує те поселення. Там живе близько 100 людей. Мало, але нам вистачає.

-а хто такий цей Крістіан?

-головний серед нас. Йому 25. Він попав сюди 10 років тому. Я 13 років тому. Я була зовсім мала. Мені було всього 6. Я виховувалась тут та незнаю як жити інакше. Ми не вміємо жити інакше. Наші батьки так жили і ми так живемо.

-але чому ви це все робите? Чому ви не можете просто жити?

-ми ненавидимо владу, як би тобі не було боляче це чути.

-я вас розумію. Відненавна я ненавиджу практично всю свою сім'ю, тому жити тут не найгірший варіант.

-давай розповім тобі про інших. Про Крістіана ти вже знаєш. Він головний в нас та найстарший. Я головна по зброї. Мій батько займався нелегальними збройними виробами. Пістолети, кинджали, ножі. Чого тільки він не виготовляв. Мені він передав свою майстерність. Головне мати елементи для виготовлення та я все зроблю. Правда їх важкувато дістати, тому ми замовляємо у одного чоловіка в селі. Агата головна по лікам. Вона займається пораненнями та таким іншим. Біля неї краще не їж. Ніколи незнаєш, що вона тобі підкине в їжу, тому будь обачна. Джек головний по фізичній підготовці та вибухівці. Вибухівки в нас нема, зате є експерт, який може розмінувати будь яку вибухівку та створити її своїми руками. Єдина проблема, що немає елементів для виготовлення цієї вибухівки, так і живемо.

-а інші?

-просто пірати, які допомагають нам.

-але навіщо вам це все? Є якась ціль? Можливо, контролювати деякий район? Або посіяти в князівстві хаос?