Читати книгу - "Зелені святки, Іржі Вінк"

     Кінець місяця завжди був важким особливо починаючи з травня. Спека стояла неймовірна, хлопці тільки приїхали в частину після учбового центру. Звісно в них вже було звання але все ж таки в частині вони новачки тому їх і було обрано відправити в місто на закупівлю. Оскільки це було не заплановане дійство, та вирішувалось настільки довго що затяглось майже до вечора, хлопців відпустили з вечірніх заходів та попередили вартового що повернуться вони після відбою.

     Вийшовши з частини Остап та Тарас швидко попрямували в місто. Миттєво з орієнтувавшись в місцевості, хлопці швидко знайшли ринок де придбали все що їм було потрібно. Спека дуже втомлювала, вже без того зморених дорогою. До частини довелось їхати автобусом всю ніч. З ранку оформлення потім вирішування з незапланованою закупівлею, тому відпочити особливо то й не вдалось. Тепер от ринок та неймовірна спека на десерт. Хоча вони досить швидко знайшли все що потрібно все ж таки довелося трохи побігати по розпеченому бетонному ринку у важкій формі та військових черевиках. Задоволені тим що знайшли дуже швидко, все необхідне, взяли собі по охолодженому безалкогольному напою та вирішили повертатись в частину іншою дорогою, так як їх віз ще з ранку автобус. Їхавши в автобусі вони бачили поблизу дуже красиве озеро. Тому маючи певний час в запасі вони вирішили прогулятись до озера та освіжитись після спекотного важкого дня. Діставши карту місцевості, яку їм видали одразу після заїзду в частину, та знайшовши озеро, вирушили прямісінько до нього.

     Нарешті почало сиріти, та спала спека, на небі красувався повний та яскравий місяць. Остап та Тарас вже вийшли з околиць міста та зайшли на територію лісопосадки. Місяць все більше набирав повноти та очаровував своїм магічним сяйвом. Поодинокі хмаринки пропливали по небу та час від часу перекривали сяйво місяця, це було настільки заворожуюче що навіювало містичний настрій. Трохи згодом коли майже повністю стемніло, небо вкуталось зоряним полотном, яке виблискувало наче дорогоцінне каміння на темному бархаті. Місяць освічував лісову дорогу, а крики пугачів інколи змінював тишу яка супроводжувала хлопців. В повітря стояв сосновий аромат, який був дуже насичений після денної спеки.

       Остап та Тарас дуже захопились красотами лісу та відчували насолоду від дороги та спілкування один з одним. Іноді їм здавалось що вони знайомі вже кілька десятиліть, хоча познайомились вони лише місяць тому в учбовій частині. Захоплені хлопці навіть і не помітили як опинились вже біля чарівного озера яке було осяяне місячним сяйвом. Форма озера була ідеальне коло. Вода в ньому настільки прозора, що було видно де які водорості ростуть, та пропливаючу рибинку.

      Хлопці довго не роздумуючи, оскільки ще потрібно було повертатись в частину, а вже на годиннику було на пів одинадцята, швидко роздягались. Знайшли проміжок між очеретом, так як місця для купання на озері як такого не було, тому речі залишили прямісінько біля води, та по лізли у приємну та освіжаючу воду. В місці де заходили хлопці, був обрив і зробивши кілька кроків, вони занурились по маківку. Від несподіваного занурення Тарас трохи наковтався води, тому вийшов віддихатись на березі. Давши знати другові, що кілька хвилин віддихається та наздожене його. Остап же поплив далі, він був майстром спорту з плавання тому почувався у воді як риба. Трохи поплававши та почувши прилив сили в тілі, він вирішив перевернутись на спину та трохи розслабитись. Дивлячись на зоряне небо та осяяний місячним сяйвом хлопець повністю розслабився та отримуючи задоволення відправився в стан нірвани.

       Але на довге розтягування задоволення не було часу, та й друга щось не було чутно тому Остап знову перевернувся та подивився в бік берега, де повинен був бути Тарас.

       Протерши очі і умившись водою з озера, він подивився на берег, де сидів його друг та дивився перед собою. Трохи придивившись він помітив дівчину яка стояла у воді майже в тому місці де вони провалились, та саме на неї схоже дивився немов зачарований друг. Спочатку Остап ошаленів від такої новини і почав роздивлятись по сторонах, чи не має ще дівчат поблизу. Можливо хтось з місцевих відпочиває, подумав він та почав пливти до берега. Дівчина була зовсім без одягу, він бачив її лише зі спини, точніше її довге перламутрове волосся яке входило аж у воду покриваючи всю спину. Дівчина стояла в озері, половина стегна була у воді. І тут Остапа як щось розтормошило… « Стоп, та ми ж в цьому місці занурились по маківки…. Як же ш вона там стоїть?». Отямився хлопець, та наче величезні мурахи покрили його тіло, на хвилину він зупинився, припинив пливти. Почавши придивлятись він помітив що там де стоїть дівчина зовсім не рухається вода. Все більше його накривав панічний жах, та раптом він помітив що Тарас піднявся та почав йти до дівчини. Остап намагався хоч щось викрикнути другові але його голос наче зник кудись та всі спроби кричати були марними вилітали лише якісь схожі на писк звуки що не доставались адресату. Він побачив як його друг заходить в озеро та знов провалюється по маківку, починає тонути. Тоді зібравшись всьома силам хлопець кидається на допомогу. З усіх сил намаючись як умога швидше пливти до друга, Остап занурюється у воду та винирнувши побачив що дівчина вже перед ним. Вона була чарівна…

       Очі у дівчини були дуже великі круглі, з довгими віями темного кольору, було важко розгледіти який саме колір. Довге волосся водоспадом розливалось по спині та входило у воду створюючи ефект нескінченності. Красиве кругле обличчя з білосніжною шкірою та витонченими налитими блідо червоним кольором, губами. Іноді місячне сяйво падаючи на її мармурову шкіру виблискувало алмазним сяйвом. Її чаруюче тіло було зовсім оголене. Груди які найбільше виблискували під місячним сяйвом, мали ідеальну форму та виглядали як наливні яблука. Дивлячись на них так і хотілось прильнути та наче розтворитись у ній. Талія яка була над водою, виглядала дуже витонченою, та плавно переходила в округлі стегна, які наполовину були занурені у воду. В цей час Остап відчув як щось потягло його до низу, та не встигнувши прийти до тями від нереальної краси дівчини, за мить опинився під поверхнею. Він не міг поворухнути жодною кінцівкою, відчувалась скованість всього його тіла. Наче каміння прив’язане до його ніг тягло хлопця на дно. Він почав судорожно хапати воду задихаючись, та в якусь мить в його голові промайнуло: Це все… Кінець…