Читати книгу - "Татусь під ялинку, Тая Смоленська, Аріна Вільде"

Я спізнююся. Шалено запізнююся. До Нового року залишилося лише кілька годин, а я тільки-но забрала подарунок для доньки.

Хуртовина посилюється, але на щастя мені залишилося лише перейти дорогу, щоб дістатися до будинку. Величезна коробка в моїх руках закриває огляд, холодний вітер б'є прямо в очі, лише на мить я відвертаюся, щоб сховати обличчя від вітру і змахнути сніг, що прилип до вій, і в цей самий момент відчуваю глухий удар і скрип гальм.

- Ай, - я розвалилася на дорозі, просто в снігу, фари сліплять очі, а безцінна коробка вивалюється з моїх рук, відлітаючи на зустрічну смугу.

- Дівчино, з вами все гаразд? Якого біса ви не дивитеся на всі боки, коли переходите дорогу? Хочете померти і не знаєте як? - грюкають дверцята машини і лунає злий чоловічий голос, але мені зараз не до нього - вся моя увага прикута до подарунка доньки.

Я намагаюся встати, долоні пече, стегно болить від зіткнення із залізним монстром, на чоловіка я не звертаю жодної уваги, та й засліплена світлом фар все одно не вийшло б його розгледіти.

- Подарунок... подарунок, - шепочу як заведена, намагаючись дістатися до нього, і наступної миті мої очі розширюються від жаху, коли величезний сміттєвоз проїжджає повз нас, розчавлюючи під своїми колесами коробку, яку я щойно забрала з міжнародної поштової служби. - О, ні-ні, - я приречено завалююся спиною в сніг і прикриваю очі.

Сьогодні все пішло не так. Як і завжди в моєму житті. Хочеться розплакатися, просто тут.

- Гей, ти там що заснула? Я взагалі-то поспішаю і через тебе запізнюся....

- А тебе не вчили, що пішоходів треба пропускати? - заводжуся я, бо не уявляю що робити далі. Моя донька так чекає, що Дід Мороз принесе їй саме цю колекцію ляльок, вона весь тиждень поводилася чемно, писала листи, навіть у дитячий садок ходила без істерик, а тепер ось це...

- Це взагалі-то ти вискочила на дорогу. Не на пішохідному переході за двадцять метрів звідси, і навіть не на світлофорі на наступному перехресті, ні! Ненавиджу цих курок, пруть де їм заманеться.

Слова незнайомця заводять мене ще більше.

- Через вас, між іншим, моя дочка залишилася без подарунка на новий рік, тож можете пишатися собою, доброчесний водій... яка там у вас марка машини?

Я нарешті намагаюся встати, щоб розгледіти чоловіка. Мене розпирає від злості й обурення. Збив жінку та ще й її винною зробив!

- Інший купите, в чому проблема? Торгові центри ще не закрилися.

- Не куплю, я його півтора місяці чекала! А тепер він перетворився на місиво зі снігу та пластику. А до торгового центру в таку погоду не дістатися! Тому... тому... - задихаюся я від обурення, розмірковуючи, щоб таке йому сказати.

- Що - тому? - чоловік смикає мене за передпліччя, допомагаючи встати, і ми опиняємося один перед одним.

На мить я завмираю. Він гарний. Навіть занадто. Високе чоло, гострі вилиці, акуратна щетина. Пронизливі зелені очі. Руки раптом починають тремтіти, а ноги не тримають. Але це однозначно не через те, що я щойно ледь не загинула під колесами машини. Це запах чоловіка чомусь так діє на мене, його погляд, і його до болю палюча долоня на моїй руці.

Незнайомець, здається, і сам сторопів. Його очі з цікавістю вивчають моє обличчя, час немов сповільнюється: є тільки заметіль, я і він. І ніяких машин, що сигналять нам, через те що його позашляховик перегородив проїзд.

- Бачу, з тобою все гаразд, - прочищає горло він, - що ж, усього тобі доброго і дивись наступного разу по сторонам, коли дорогу вирішиш перебігти.

- Стоп, - різко вигукую я і на моїх губах розповзається хитра посмішка, бо я вже знаю, як виправити ситуацію. - А де вибачення?

- Обійдешся, - недбало кидає чоловік, а я, доки він не поїхав, зриваюся з місця і застрибую в салон його автомобіля.

Мені раптово прийшла божевільна ідея. Найбожевільніша з усіх, що оселялися в моїй голові, але заради доньки я готова на все, бо на цей Новий рік вона шалено хотіла дві речі: колекцію ляльок, які, як на мене, змахують більше на демонів, і... хоч на кілька хвилин, але побачити й познайомитися зі своїм татом. І якщо перше її бажання розсипалося  дорогою і кожні тридцять секунд по ньому проїжджають машини, перетворюючи на сміття все більше і більше, то друге можна організувати.