Читати книгу - "Люмірея. Перша стежка магії , Анастасія Зорель"

Люмірея сиділа на старій лавці під великим кленом у парку.
Навколо тьмяніло вечірнє світло, і дерева ніби нашіптували щось одне одному вітром. Дівчинка замальовувала в зошиті листя та квіти, які знайшла сьогодні, коли раптом краєм ока помітила… щось незвичайне.

Серед звичайних сутінків промайнуло ніжне сріблясте сяйво. Воно блиснуло за кущами і швидко зникло. Люмірея підвела голову й нашорошила вуха. Сяйво не виглядало як сонячний зайчик або відблиск ліхтаря — у ньому було щось тепле й живе, ніби хтось кликав її.

Вона обережно встала, стискаючи зошит у руках, і рушила за цим загадковим світлом. Кущі легко розступилися, відкриваючи вузьку стежку, якої вона ніколи раніше не помічала. Стежка губилася серед густого туману, що пахнув м'ятою й медом.

Люмірея зробила глибокий вдих. Їй злегка тремтіли руки, але водночас щось усередині співало від передчуття пригоди. Вона обережно ступила вперед — на першу стежку, яка вела кудись далеко, у невідоме.

За спиною парк уже стирався, ніби його ніколи й не було. Попереду світло вабило її все глибше...