Читати книгу - "Війна у пам'яті минулого, RIV"

Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
На полі бою, де життю бар'єр,
Та зу сіх сторін лунають крики,
Воїни дарують смерті сквер,
Розсіюючи багатовічні муки.
Та що ж говорити нам тепер,
Прокручуя згадками ті віки?
Якщо не повернувся – вмер,
Солдат у розгарі бійки.
І лежить нещасний офіцер –
Не допоможуть йому вже ліки.
Ворог вщент його роздер –
І течуть по тілу кроваві ріки.
А для нас – це лиш минуле,
Що минає історіями вістки,
І нам вже той вітер не подує,
Нагадуючи про бойові вінки.
Воно забуте і десь існує,
Лише в конспектах алегорії.
Та раз від разу хтось дарує,
Натхнення сильної емоції.
І нам не зрозуміти, що відчує
Мала дитина вбитого бійця,
Яка від командира його почує,
Що її батько згинув від штика.
Друга дівчина також сумує –
Згубила у полі коханого свого,
І сліз із очей їй більше не бракує,
За коханим і посмішкою його.
Але відомо людству ще здавна,
Що немає моменту гірше цього,
Як торкається до душі війна,
Ховаючи юним солдата свого.
І знову відправляють того бійця,
Якого потім узрять у ві снах своїх:
Тато, матір, кохана і друга сім'я, -
Шукаючи у цьому безмежжя утіх.
Та не має гіршого на світі цьому,
Як проводжати сина у війська,
І йдучи він із батькового дому,
Вернеться не він, а звістка гірка.
Ховатимуть серед поля й грому,
Знаючи, що не прийде знову біда.
І не будуть ховати рідного знову:
Не витримають – велика ціна.
Війна згасла, зайшла у норму,
Всі знайдені та поховані тіла,
Але тримають криваву форму,
Та дитина і дівчина-вдова.
І не менш шкодує про війну,
Мати солдата, і батько в руїні.
Бо кладуть у труну єдину дитину,
Що віддав свою молодість країні.
Йдуть роки, і не більше світла –
Не вийшли люди із тієї тіні...
Знову війна, і знову підла,
Гинуть солдати у часи подібні.
Кінець
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Війна у пам'яті минулого, RIV», після закриття браузера.