Читати книгу - "Під куполом"
- Жанр: Фентезі
- Автор: Стівен Кінг
Напередодні Гелловіна місто Честер Мілл у штаті Мейн невідома сила накриває прозорим Куполом. Навіть літаки розбиваються об цю енергетичну оболонку. Опинившись у замкненому просторі, хтось виявляє здатність до огидних злочинів, а хтось на протидію цим покидькам, — до подвигів. Одному політикові навіть припала до душі ізольованість населення, яким тепер легко керувати. Тільки-от недовго триватиме ера його правління, адже сам Купол вороже налаштований щодо своїх заручників.
Тож їхній час не просто обмежено. Він швидко спливає…
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Стівен Кінг
Під куполом
На спомин Сурендри Дах'ябхай Патела
Ми журимося за тобою, друже
Кого ти шукаєш
Як його ім'я
М'ать, на полі знайдеш
У команді гра
Це маленьке місто, синку
Мусиш розуміти
Ми одна команда
І нам в ньому жити
Джеймс Макмертрі[1]
ДЕКОТРІ (АЛЕ НЕ ВСІ) З ТИХ, ХТО ПЕРЕБУВАВ У ЧЕСТЕР МІЛЛІ В ДЕНЬ КУПОЛА:
МІСЬКА БЮРОКРАТІЯ
Енді Сендерс — перший виборний
Джим Ренні — другий виборний
Ендрія Ґріннелл — третя виборна
ПЕРСОНАЛ «ТРОЯНДИ-ШИПШИНИ»
Розі Твічел — хазяйка
Дейл Барбара — кухар
Енсон Вілер — посудомийник
Ейнджі Маккейн — офіціантка
Доді Сендерс — офіціантка
ПОЛІЦЕЙСЬКИЙ ДЕПАРТАМЕНТ
Говард (Дюк) Перкінс — шеф поліції
Пітер Рендолф — заступник шефа
Марті Арсенолт — офіцер[2]
Фредді Дентон — офіцер
Джордж Фредерік — офіцер
Руперт Ліббі — офіцер
Тобі Велан — офіцер
Джекі Веттінгтон — офіцер
Лінда Еверет — офіцер
Стейсі Моґґін — офіцер/диспетчер
Джуніор Ренні — позаштатний підручний
Джорджія Руа — позаштатний підручний
Френк Делессепс — позаштатний підручний
Мелвін Ширлз — позаштатний підручний
Картер Тібодо — позаштатний підручний
ПАСТИРСЬКА ОПІКА
Преподобний Лестер Коґґінс — Церква Святого Христа-Спасителя
Преподобна Пайпер Ліббі — Перша Конгрегаційна церква
МЕДИЧНИЙ ПЕРСОНАЛ
Рон Гаскелл — лікар
Расті Еверет — фельдшер
Джинні Томлінсон — медсестра
Дагі Твічел — санітар
Джина Буффаліно — медсестра-волонтерка
Герріет Біґелоу — медсестра-волонтерка
МІСЬКІ ДІТИ
Малюк Волтер Буші
Опудало Джо Макклечі
Норрі Келверт
Бенні Дрейк
Джуді і Дженілл Еверет
Оллі й Рорі Дінсмор
ВИДАТНІ МЕШКАНЦІ МІСТА
Томмі й Вілла Андерсони — власники/управителі придорожнього ресторану «Діппер»
Стюарт і Ферналд Бові — власники/управителі похоронного салону «Бові»
Джо Боксер — дантист
Ромео Берпі — власник/управитель універсального магазину Берпі
Філ Буші — майстер альтернативної репутації
Саманта Буші — його дружина
Джек Кейл — директор супермаркету
Ерні Келверт — директор супермаркету на пенсії
Джонні Карвер — завідувач крамниці самообслуговування
Алден Дінсмор — фермер-молочар
Роджер Кіл'ян — фермер-птахівник
Лicca Джеймісон — міська бібліотекарка
Клер Макклечі — матінка Опудала Джо
Елва Дрейк — матінка Бенні
Стаббі Норман — антиквар
Бренда Перкінс — дружина шефа поліції Перкінса
Джулія Шамвей — власниця/редакторка місцевої газети
Тоні Гай — спортивний репортер
Піт Фрімен — фоторепортер
Нечупара Сем Вердро — міський п'яниця
НЕМІСЦЕВІ
Аліса та Ейден Епплтон — Купольні сирітки («Купрітки»)
Терстон Маршалл — літератор з медичними навичками
Каролін Стерджес — аспірантка
ВИДАТНІ СОБАКИ
Горес — пес (коргі) Джулії Шамвей
Кловер — пес (німецька вівчарка) Пайпер Ліббі
Одрі — сука (золотавий ретривер) родини Еверетів
ЛІТАК І БАЙБАК
1
З висоти двох тисяч футів, де Клодетт Сендерс навчалася пілотувати літак, місто Честер Мілл грало у вранішньому світлі полисками, мов новенька цяцечка. Котилися, виблискуючи на сонці, автомобілі магістральною Мейн-стрит. Гостро сяяв, ніби ось-ось прохромить бездоганно чисте небо, шпиль церкви Конго[3]. Бігли наввипередки з річкою Престіл сонячні зайчики, але «Сенека-V»[4] обганяв і їх, і саму річечку, перетинаючи місто діагональним курсом у тому ж напрямку, що й потік.
— Ой, Чаку, здається, я бачу отам двох хлопчиків, біля моста Миру! Вони рибалять!
Це була така щира радість, що жінка аж розсміялась. Уроки пілотування вона брала з люб'язної згоди свого чоловіка, першого виборного їхнього міста. Хоча той і тримався опінії, що якби Бог хотів, аби людина літала, Він дав би їй крила, Енді був згідливим чолов'ягою і поступово Клодетт добилася свого. Вона отримала задоволення від першого ж уроку. І це задоволення було чимось більшим за просту насолоду, бо п'янило. Сьогодні ж вона вперше по справжньому зрозуміла, що робить політ таким захоплюючим. Чому літати — це так класно.
Чак Томпсон, її інструктор, делікатно торкнувшись штурвала, кивнув на панель.
— Чудово, Клоді, але давай не будемо рискати, вирівняй авіагоризонт, окей?
— Вибач, вибач.
— Нема за що.
Він не перший рік навчав людей цієї справи, і йому подобалися такі учні, як Клодетт, котрі щиро прагнули навчатися чогось нового. Невдовзі її радість коштуватиме Енді Сендерсу серйозних грошей; їй сподобався літак, і вона висловила бажання й собі мати такого ж, тільки нового, «Сенеку». Це вийде приблизно в мільйон доларів. Не сказати, щоб задуже розбалувана, Клоді Сендерс безперечно мала дорогі смаки, які її Енді — от же щасливчик! — задовольняв без проблем.
Чаку також подобалися такі дні, як сьогоднішній: необмежена видимість, ані вітреця, перфектні умови для тренувального польоту. Однак від того, як вона виправила курс, «Сенеку» таки трусонуло.
— Ти розлітаєшся думками. Перестань. Швидкість сто двадцять. Давай триматися напрямку сто дев'ятнадцятого шосе. І спустися до дев'ятисот[5].
Вона виконала інструкції. «Сенека» знову полетів рівно. Чак розслабився.
Вони промайнули над салоном «Уживані автомобілі Джима Ренні», і місто залишилося позаду. Обабіч шосе 119 попливли поля, яскравими кронами пломеніли дерева. Схожа на розп'яття тінь «Сенеки» бігла асфальтованою трасою, одним темним крилом тінь мазнула по мурашиній фігурці чоловіка з рюкзаком на спині. Чоловік-мураха поглянув угору й помахав рукою. Чак махнув йому у відповідь, хоча й знав, що пішохід його не може побачити.
— Який же, чорт забирай, сьогодні чудесний день! — прохопилася Клоді.
Чак розсміявся.
Жити їм залишалося ще сорок секунд.
2
Байбак просувався не поспішаючи узбіччям 119-го шосе, прямуючи в бік Честер Мілла, а втім, до міста ще залишалося милі півтори і навіть «Уживані автомобілі Джима Ренні» — там, де дорога завертала лівіше, — мріли звідси лише зібраними в рядочки сонячними відблисками. Байбак планував (якщо взагалі можна сказати таке про байбака, буцім той може щось планувати) загубитися серед дерев раніше, ніж він туди дістанеться. Але поки що це узбіччя його цілком влаштовувало. Він зайшов далі від своєї нори, ніж сподівався, але сонце гріло йому спинку і запахи дражнили ніс, формуючи якісь рудиментарні образи — не сказати, щоб справжні картини — в його мозку.
Раптом він зупинився і став на задні лапи. Зір у нього був уже не той, як колись, але достатньо добрий, щоб байбак встиг помітити людину, котра рухалася йому назустріч протилежним узбіччям.
Одначе байбак вирішив ще трохи просунутися вперед. Люди часто залишали по собі гарні наїдки.
Він був старим, досвідченим, огрядним звірком. Свого часу пограбував чимало сміттєвих баків і шлях до міського сміттєзвалища знав не гірше за всі три тунелі власної нори: на
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Під куполом», після закриття браузера.