Читати книгу - "Ключ від чужого замка"

©  http://kompas.co.ua — україномовна пригодницька література

Рецензент канд. істор. наук В. О. Лисенко

Художнє оформлення В. М. Петракова

Кожного, хто бере до рук цей вигаданий твір, автор застерігає од пошуку в ньому опису реальних подій та осіб.

— Час прощатися.

Джеймс Мілн загасни у попільничці сигарету й усміхнувся Валерію. Оркестр награвав тихо, зовсім не заважаючи розмові. Молодик, що сидів навпроти, підняв келих і урочисто, здавалося, навіть із надмірним пафосом промовив:

— Ваше здоров'я, містере Джеймс!

— Навіщо стільки емоцій, друже! А здоров'я наше, на жаль, якраз прямо пропорційне заняттям тенісом, а не кількості ужитого спиртного.

Однак теж підняв завбачливо налите йому вино.

Сьогодні в нього справді був чудовий день, усе виходило саме так, як того хотілося. Якихось п'ять днів у Києві, а вражень стане на півроку. Приміром, цей хлопець, що тільки-но пригощав його у цьому не надто вишуканому ресторані угорським вином і котрий просто вражав своїм нахабством: він не пропонував, він вимагав брати у нього червінці. «Такий пройда у нас міг би зробити непоганий бізнес, — подумав Мілн, — діло любить людей настирних і трохи відчайдушних». І справді, замість своїх червінців Валерій таки наполегливо вимагав «товару». Та деякий брак делікатності можна й вибачити. Йому просто поталанило з цим хлопцем.

— До речі, Валерію, я увесь час збираюся запитати: де ви так добре опанували англійською? Невже ваша школа встигає робити з кожного радянського хлопця поліглота?

Містер Джеймс жартував. Валерій вже встиг навчитися розрізняти відтінки його гумору. Належало б і собі відбутися жартом.

— Наші з вами міжнародні торговельні відносини повинні бути на високому рівні.

Джеймс невдоволено скривився і, притишивши голос, промовив:

— Ми ж домовлялися: за вечерею жодного слова про справи, Валерію. І… — він красномовно озирнувся на сусідній столик, — ви певні, що нас ніхто не слухає?

Валерій голосно розсміявся.

— Гортаючи наші газети, я завжди думав, що там добряче перебільшують, коли пишуть про шпигуноманію на Заході. Тепер підстави для таких сумнівів у мене поступово зникають.

— Невже ви почуваєте себе абсолютно безкарним, незважаючи на те, що наші з вами операції, скажемо простіше, справи, теж мають відповідне формулювання у вашому Біллі про права, чи як воно там у вас називається?..

— Кримінальний кодекс, містере Джеймс, але ж ми з вами знайомі вже не перший день, і досі — тьху-тьху — все обходилося якнайкраще.

«Знову ця російська необачність», — подумав Мілн. Ризик заходив надто далеко, і це йому не подобалося. — Добре, коли все добре». Збираючись сьогодні на зустріч із Валерієм, він довго петляв містом, поки не переконався, що не викликає нічиєї цікавості. Власне, і непоказний ресторанчик за містом було обрано з тією ж метою: якомога менше сторонніх очей. А тут якась зайва фраза — і довго налагоджуване діло може полетіти шкереберть. Мілну нетерпеливилося розпрощатися вже з Валерієм. «Вранці літак, треба бути у формі».

— Береженого бог береже, — промовив Мілн уголос, — але оскільки у вас усі атеїсти, чи не так, то я пропоную абсолютно атеїстичний тост.

Мілн зробив багатозначну паузу.

— На коня, га?

— На коня! — Валерій, мабуть, вп'яте підніс свій келих. — А звідки ви знаєте російські тости?

— Маленькі таємниці додають пікантності не лише шлюбним взаєминам, Валерію.

Вони випили. Мілн потягся до сигарети, але денний ліміт вже був вичерпаний, та й не хотілося затягувати зустріч: про все вже було домовлено. Він сховав сигарети в кишеню, збираючись йти. Та щось змушувало Валерія затягувати вечірку.

— Я демократ, Валерію. Вам абсолютно не обов'язково проводжати мене. Лишайтеся, і, може, вам пощастить познайомитися з чарівною дівчиною — ви повинні мати успіх у жінок.

— Та ні, я теж, мабуть, почимчикую додому, але… «Я не помилився, у нього справді до мене щось є».

— Одна невеличка послуга, коли можна…

— Я слухаю пас.

— Бачте, коли вас не обтяжить, то я хотів би передати одного листа…

— Ви думаєте, що у нас в Англії є спільні знайомі?

— Я мав на увазі не особисто передати, а надіслати поштою…

— Валерій, чи не стали ви скнарою? Авіапоштою ваш лист коштуватиме, як я не помиляюся, рівно півкарбованця.

— Так, але я хотів би, щоб ви послали його з Лондона, можете ще з аеропорту — так буде швидше…

— Чи не хочете ви мене переконати, що до безтями закохалися в кінозірку і волієте, аби вона якнайшвидше прочитала ваше послання?

«Цей Джеймс не абсолютний ідіот, але вміє прикидатися таким», — подумав Валерій, та вголос сказав зовсім інше:

— Бачте, мій знайомий просив зробити цю послугу, а я не можу йому відмовити…

— Ви надто необачно розповідаєте своїм знайомим про наші справи, Валеро. Та що вже поробиш. — Мілн не дав Валерію вставити жодного слова. — Давайте вашого листа, юний залицяльнику. Ви ж знаєте, що для вас я готовий на все, чи не так?

«Так-так, тільки пальця тобі в рот не клади».

Ховаючи конверт, Джеймс помітив, як полегшено зітхнув молодик, як спала напруга з його обличчя і куточки рота розповзлися у напівпосмішці. На те Валерій мав вагомі причини — від цього листа міг статися новий поворот у його майбутньому.

Вони попрощалися, а вже в готельному номері, коли була увімкнута настільна лампа і світло вирвало з темряви лише шмат письмового столу, Джеймс витяг з кишені