Читати книгу - "Панські жарти, Франко І. Я."
- Жанр: Класика
- Автор: Франко І. Я.
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Франко І. Я.
ПАНСЬКІ ЖАРТИ
Поема
з остатніх часів панщини
Том 2
зібрання творів
у 50-ти томах.
Частина 1 1
Присвячую пам’яті мойого батька
Якова Франка
Поетичне оповідання «Панські жарти» було написане в січні і лютім 1887 р., незабаром по моїм шлюбі, і вийшло друком уперше 1887 р. в окремій книжечці п[ід] заголовком «З вершин і низин. Збірник поезій. Накладом автора». Зараз по появі сеї книжечки літературна критика дуже прихильно привітала сю поему (пор. «Зоря», 1887 р., ст. 241-2 2 ), що загалом досить рідко трафлялося з моїми творами. Книжечка розійшлася досить скоро, і в р. 1893 я видав її другим накладом у значно збільшенім об’ємі (З вершин і низин. Збірник поезій Івана Франка. Друге доповнене видання. Накладом Ольги Франко, Львів, 1893, ст. 468+VI), де поема «Панські жарти» містилася на ст. 293-391. Рівночасно з появою сеї збірки вийшла поема «Панські жарти» окремою книжечкою як відбитка з сеї збірки, без змін у тексті. Се окреме видання, якого друкувався досить великий, як на ті часи, наклад, розпродано, здається, вже давно, коли натомість більша збірка не розпродана ще й досі.
Основою мойого поетичного оповідання був факт, досить незвичайний у історії панщини в Галичині, записаний галицько-руським поетом Николаєм Устияновичем в увазі до його повісті «Месть верховинця», написаної 1849 р., де було сказано, що в давніших роках (у перших роках XIX в.) властитель гірського села Ялинковате в Стрийськім окрузі разом із громадою велів вигнати також священика на панщину, та священик, виїхавши з волами на поле, лишив воли в ярмі біля воза чи плуга, а сам пішов пішки до Перемишля пожалуватися на дідича у своєї духовної зверхності, бо у світської в Стрию не надіявся знайти для себе правної охорони. Устиянович не вмів сказати далі, як скінчилася та справа і чи знайшов руський священик правну охорону у своєї духовної власті, яка тоді під пануванням всесильної бюрократії мала в таких справах дуже малий вплив.
Значно пізніше, в часі радикальної агітації, здається, в р. 1897, я одержав у Тернополі від адвоката і бувшого судді д. Гриневецького рукописні спомини одного польського шляхтича про одного польського пана в Галичині, що позволив собі ще в р. 1845 на дуже доткливий жарт із руським інтелігентним селянином та з німецьким урядником. Сі спомини будуть опубліковані при нагоді з відповідним апаратом і послужать одним із многих доказів, що моє поетичне оповідання не так дуже фантастичне та тенденційне, як се декому здавалося.
Я присвятив се оповідання пам’яті мойого батька Якова Франка, від якого я, щоправда, не чув нічого про панщину, але чув оповідання про руський фестин, справлений у Львові 1849 р. в перші роковини знесення панщини. Головною сенсацією того фестину, яку затямив собі мій батько, крім великого здвигу руських селян, було те, що на сільськім возі, запряженім чотирма чорними волами з золоченими рогами, везено через місто хліб, спечений із кірця пшениці, який передано губернаторові як знак вдячності руського хліборобного люду цісареві за дарування панщини.
Видаючи тепер своє поетичне оповідання новим, четвертим виданням, я, не зміняючи його основи, подаю в тексті поправки й доповнення, де се вважав потрібним. Оповідання розширено із 3912 на 4004 рядків. При сій переробці я старався, крім виправлення мови, докладніше розвинути тему і виправити композицію через докладніше вироблення та заокруглення строфічної будови. Аналітичний зміст, який подаю далі, дасть перегляд поодиноких епізодів у їх органічній послідовності. 3
Львів, дня 28 мая, 1911
1. Людські й панські жарти
Жартуйте, дітоньки, бог з вами!
Тепер вам вільно жартувать.
А як жили ми під панами,
Тоді жартовано із нами
Так, що не дай бог споминать!
Було за найменшу провину:
Потрутиш панську худобину,
Собаку вдариш, що з руки
У тебе хліб рве, слово скажеш,
Віз перевернеш, сніп зле зв’яжеш -
Три шкіри спустять гайдуки.
Пани тоді були не теє,
Що нині. Що тепер пани!
Хоч на нім шмаття дорогеє,
Хоч ситі, наче кабани,-
То кождий ходить зосторожна,
Боїться мов біду збудить;
Довкола шниряє, глядить,
Де б грошиків позичить можна,
І думка в кождого тривожна,
Що наборг їсть і наборг спить
І що кишеня все порожна.
2. Давні пани
Не те за панщини було!
Там кождий пан ступав так бучно
І відзивався так бундючно,
Немов король, чи мав село,
Чи цілий ключ. Не перейшло
І через голову нікому,
Щоб що змінитися могло
В тім розпорядку віковому.
Пани і панщина у всьому
Зрослись, здавалось, нерозлучно.
Тоді-то стоїло поглянуть
На пана. Просто очі в’януть
У мужика, як пана вздрить,
Хоч пан не лає й не кричить!
Пощо кричать? Гнів крові шкодить!
Ні, нині й цар, мабуть, не ходить
Так гордо по своїй столиці,
Як пан тоді селом ходив.
Тут гарна доня у вдовиці -
У двір її! Загородив
Господар пліт новий: «Гей, хаме,
Городиш моїми лісками!
Пліт розбирай і в двір звези
Або оплату положи!»
Чи ласка панськая, чи кара -
Все, мов нехибний божий суд,
Паде на смирний, темний люд,
І навіть писнуть, сплакать - вара!
Тоді в панів сміялись очі,
Забави по дворах гули,
І лови по лісах ішли,
Лунали співи дні і ночі,
Тоді-то й раз пани були
До жартів, вигадок охочі.
3. Карти й лови
А як в ту пору грали в карти!
І нині грають, звісна
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Панські жарти, Франко І. Я.», після закриття браузера.