Читати книгу - "Книжконюх. Дарвін, Тьєррі Дебру"
- Жанр: Драматургія
- Автор: Тьєррі Дебру
Тьєррі Дебру — бельгійський драматург, актор, сценарист і театральний режисер. Автор понад 15 п’єс — усі майже відразу після написання втілені на сцені. За сюжетом п’єси «Книжконюх», у містечку-фантомі десь на узбережжі Північного моря живе дивний чоловік — у власному домі він тримає найбільшу у світі бібліотеку. І орієнтується серед книжок незвично — за допомогою нюху! Цей дивак угадує по запаху будь-яку книжку! За сюжетом п’єси «Дарвін», у родині Саллі, яка мешкає в маленькому провінційному містечку у США, одночасно три лиха: її Тато впав зі сходів і лежить у лікарні в комі; її чорношкірий чоловік переспав з її рідною сестрою — і та завагітніла; а у школі, де Саллі працює, постало питання, як викладати походження світу на уроках біології — теорією Дарвіна чи «іншими», альтернативними теоріями? Саллі шукає аргументи проти консервативної міської педради, захопленої концепцією креаціонізму...
Підтримка підготовки цієї публікації не означає, що Європейська комісія підтверджує її зміст, який відображає лише думки авторів і комісія не може нести відповідальність за будь-яке можливе використання цієї інформації.
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Тьєррі Дебру
Книжконюх. Дарвін
Книжконюх
Дійові особи
ТЕО, старий чоловік
АВА, юнка
ВІКТОР, чоловік непевного віку
Обстава: закуток величезної книгозбірні
Моєму татові, що в будні дні гарував,
а у вихідні — колекціонував
Хто з нас ніколи не нюхав книжку?
Коріння п’єси «Книжконюх» — саме тут, у цьому запахові, пов’язаному зі спогадами про дитинство.
Мій тато — у будні дні він, мов віл, гарував, а у вихідні колекціонував — часто водив мене по букіністах столиці. Я по кілька годин проводив серед ароматів старих книжок — і був від цього в захопленні.
Чи існує тісний зв’язок між змістом книжки та її духом?
«Ні!» — буде категорична відповідь тих, кого лякає туманна царина уяви.
Або — «Авжеж!» — радісно ствердять інші, і серед них буду я.
«Книжконюх» — це фантастичний твір — а мій тато найбільше любив саме таку літературу.
Тут на кожній сторінці також є «тато». Такий незграбний у своїх сплесках ніжності — однак, завдяки пахощам книжок, я можу дотягнутись до нього і зрозуміти.
Ми полюємо на одному полі. Я збирав колись комікси про Боба Морана, а він — усе, певною мірою пов’язане із зірками, життям у всесвіті, незбагненними таємницями...
Одна ворожка навіщувала татові долю моряка і смерть у відкритому морі. А він став фарбарем і помер від серцевого нападу у кількох сотнях метрів від вокзалу, розписаного Полем Дельво, що впродовж багатьох років був нашим сусідом.
Мені тоді було двадцять два роки.
Ми часто говорили про смерть. Тато сміявся і жартував, що того дня, коли смерть прийде, він спробує подати мені знак, перш ніж піднятися до зірок. «Смикну тебе за ногу», — так казав він.
Одного нещасливого дня тато згас — і я взяв великий білий аркуш та розрізав його на десятки маленьких клаптів. На кожному папірці я написав «ні» і лише на одному позначив «так». Потім зім’яв папірці і поклав купкою перед собою.
Я здивувався, коли почув власний голос — такий урочистий і водночас ламкий, як це зазвичай буває у дні жалоби: «Тату, якщо хочеш подати знак, то зараз якраз є нагода. Зроби так, аби я вийняв отой єдиний папірець». І щоби надати вчинкові більше серйозності, я схилився чолом на купку. Зосередився на кілька секунд — і підняв голову. І саме тієї миті помітив, що один із папірців приклеївся до чола. Папірець упав. Я тремтячими руками розгорнув його і прочитав саме те слово, на яке чекав: «ТАК!»
Я ніколи не сприймав це за сигнал чогось — радше за переморгування двох закоханих у фантастичну літературу чоловіків.
«Книжконюх» — це наше переморгування, яке триває і досі.
1.
ТЕО: Сподіваюсь, алергії у вас немає.
АВА: Алергії? А що?
ТЕО: Бо якщо є, то краще відмовитися відразу. Довго не протримаєтесь. Книжки — ще ті вередухи, а пил, який панує на цих полицях, не терпить ані найменшого прояву слабини. Ті, хто приходили сюди до вас, не витримували і трьох днів. Уявляєте? Лише три дні!
АВА: Тож я не перша?
ТЕО: Та ви, певно, жартуєте! Це оголошення я дав так давно! Жодного разу ніхто не впорався... Авжеж, робота ця непроста, я згоден, одначе ж оплата, яку пропоную, також чималенька — хіба це не так? Отож, юна пані, перед вами — найвизначніше з сущих зібрання книжок. Жодна книгозбірня у світі не може похвалитися такою кількістю томів. І ця зала — найменша! Згодом я покажу вам і решту. Дивовижний лабіринт, де із шедеврами сусідують грошові історійки для дурних дівчисьок. Відчуваєте запах пожовклих сторінок? О, якби ми познайомилися тоді, коли я ще не страждав через оцей дурнуватий хронічний нежить, що забив мені ніздрі! Ви вказали б на будь-яку книжку, і я із заплющеними очима, лише за запахом вгадав би назву, автора, рік видання і решту вихідних даних. Не вірите, га?
АВА: Та вірю, чому ж...
ТЕО: Ні, бачу — не вірите. Тож візьміть томик. Будь-який. Навмання. Так... А тепер понюхайте. Чим пахне?
АВА: О Господи... та... ніби нічим...
ТЕО: Та ну ж бо, зосередьтесь! Книжки — вони як вино. Глибше вдихніть — і вам відкриється стільки таємниць! Тож — нюхайте, пані!
АВА: Я...
ТЕО: Так?..
АВА: Мені соромно... Я відчуваю лише запах плісняви...
ТЕО: Яке блюзнірство! Слухайте, панянко, оте, що ви так вульгарно називаєте пліснявою, зневажливо склавши губки, — це ж частина загадки кожної книжки! Пліснява! Ні, ви чули — «пліснява»! О Боже, чому я втратив нюх, а не слух?! Чому я приречений чути таку нісенітницю?! Причому вашої провини у цьому немає. Все всеньке людство втратило нюх. Ми зіткнулися з усесвітньою нежиттю, планетарною летаргією носів! І навіть я — я! — бідолашний Тео, маестро книжкових одоратів, останній захист проти всезагального одуріння — на кого перетворився я?! На бібліотечного Бетховена... Що б не вирувало довкола, навіть власна глухота не заважала йому складати музику. Цей хитрун чув її нутром. А я, позбавлений носа, — як творити дива мені?! Як, скажіть будь ласка, вишукувати потрібну книжку в цих кучугурах?! Я ж ніколи не розставляв їх на полицях! Я завжди мав дар — і витрачав на пошуки кілька секунд! Знаходив потрібний том лише за запахом. Та повернімося до обраної нами книжки. Ви досі нічого не відчуваєте?
АВА: Ні...
ТЕО: Лише пліснява, так?
АВА: Еге ж...
ТЕО: Дайте сюди... «Божественна комедія»!? Ви вдихаєте «Божественну комедію» і патякаєте про плісняву?! О Данте, бідолашний Данте, твоє Пекло — дрібниця порівняно з тим, що відчуваю я! Нізащо — чуєте, панянко? — нізащо я не довірю свої книжки таким бездарним ніздрям! Данте — пліснява?! А що ж ви скажете про Сервантеса?! Гнилістю віддає, га?! Ви мені не підходите! (Вона робить крок у бік виходу.) Та зачекайте ж! Я захопився. Даруйте... Більше такого не буде. Беру вас на випробувальний тиждень. Звісно, якщо вам іще цікаво. Почнете з цієї зали. Дайте нарешті лад цьому хаосові! Будьте уважні, користуйтеся геометрією. І абеткою теж — мов музикант нотами. Класифікуйте тут усе — але з любов’ю, з душею, а не по-бухгалтерськи. А я одну-дві години на день навчатиму вас винюхувати книжки. Згода? Ось побачите — це щось неймовірне! Не знайдеться у світі двох книжок, які пахли б однаково. Як дивно це не було б, проте все ж існує тісний зв’язок між змістом книжки та її одоратом. Авжеж, ви, певно, вважаєте мене здитинілим старцем або — ще гірше — маніяком. Але за два-три дні ви переконаєтесь: коли ніздрі звикнуться з пилом, з обличчя зітреться оцей недовірливий вираз. І почнемо ми з Шекспіра. Він — найпростіший. Бо тхне.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Книжконюх. Дарвін, Тьєррі Дебру», після закриття браузера.