Читати книгу - "Темна Академія-4, Марина Сніжна"
- Жанр: Любовні романи / Любовне фентезі
- Автор: Марина Сніжна
- Серія: «Темна Академія»
Але чи ворог він тобі? Або єдиний, на кого можна покластися? І якщо його слова про те, що на тебе будь-якої хвилини може початися полювання, виявляться правдою? Залишається зчепити зуби та працювати на межі можливого.
А тут ще й суперниця активізується. І пропонує твоєму коханому руку та серце, забувши, що взагалі-то першим це має робити чоловік. І вибір уже не лише між нею та тобою. На кону статус верховного короля усіх темних світів.
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
ГЛАВА 1
Сидячи в їдальні за сніданком, я не могла відвести очей від декана Байлерна. Розуміла, що якби хтось помітив це, могли б сприйняти неоднозначно. Особливо мій коханий Ірмерій. Він і так раз у раз дивився на мене, ледве приховуючи від решти німе запитання, що читалося в очах.
Вчора я так і не прийшла до нього, хоча він, напевно, чекав. Але як я могла прийти і вдавати, що нічого не сталося, коли весь мій світ перевернувся? І в центрі всього цього стояв той, хто до вчорашнього вечора викликав лише неприязнь. Зараз же раптом виявилося, що від цього чоловіка залежить моя подальша доля. Та що там доля? У його руках моє життя!
Що означали його дивні слова про те, що така, як я, не повинна була взагалі з’являтися на світ. Хто я? Звідки він так багато знає про мене? Знає те, чого не знаю я сама! І хто такий сам декан Байлерн?
Питання, звісно, певною мірою дурне. Я чудово знаю, хто він. Темний ельф з аристократичної родини. Прославився завдяки військовим досягненням. Глава Служби Безпеки короля другого темного світу. Декан військового факультету Темної Академії цього ж світу.
Але чим більше я пізнаю його, тим сильніше розумію, що це лише картинка. Те, що цей чоловік показує оточуючим. Не могла забути нереального образу. Чи то марення, чи то прозріння. Білі крила за спиною. Звичайно, підсвідомість могла зіграти зі мною злий жарт. Не слід забувати, що вчора я пережила справжнє потрясіння. Що завгодно могло примаритися. Навіть тінь із крилами, яка напала на моїх кривдників. Моя уява просто обдарувала декана якимись дивовижними властивостями, от і все.
Те, що він сам зараз навіть не дивиться в мій бік, по-справжньому непокоїло. Лорд Байлерн сказав, що має зробити вибір: знищити мене чи захистити. Який шлях він обере? І що мені робити, якщо захоче вбити?
Здоровий глузд підказував, що треба все розповісти Ірмерію, і будь що будь. Він зможе захистити. Або ні?.. Пригадала те, що коханий розповідав про дівчину-перевертня Каду. Тоді він не зумів її вберегти. Декан Байлерн убив його кохану. А якщо все повториться? І Ірмерія це просто зламає. Те, що він не зумів захистити мене. Якщо нічого не знатиме, то цілком можливо, навіть не зрозуміє, що і як сталося. Це сприйметься все ж таки легше…
О, Тараш, про що я взагалі думаю? Чому заздалегідь себе ховаю? Ні, я не збираюся так просто здаватися! Боротимуся за себе. І у мене є дещо, що може в цьому допомогти.
Я невпевнено оглянула друзів, які сиділи за столиком. Згадала нашу клятву про взаємодопомогу. Але чи маю я право ризикувати ними? Кусаючи губи, міркувала, що ж краще зробити. Як вчинити? Здригнулася, почувши привітні голоси Лін та Дори:
– Доброго ранку всім! Можна до вас?
Лоран скривився та демонстративно відвернувся. Шейріс і Крістор радісно привітали дівчат і запропонували сідати. Я теж зраділа їхньому товариству. Принаймні, воно відволікало від важких думок.
– А ви чули останні новини? – захлинаючись від хвилювання, вигукнула Лін.
Я помітила, що навіть спокійніша Дора ледве стримується від того, щоб теж щось не сказати.
– Ви про що? – насторожилася я.
Серце тривожно забилося. Невже вчорашня історія стала відома всім?
– Кайла Дамінар залишає Академію! – випалила Лін і завмерла в очікуванні нашої реакції. Її очі сяяли.
Зрозуміло, реакція її не розчарувала. Всі завмерли з відвислими щелепами. Я теж зробила здивований вигляд, хоча, на відміну від інших, чудово про це знала.
– Чому залишає? – обережно запитала я. – Що-небудь сталося?
– Та хто її знає? Вона ж з нами не ділиться! Я чула, як вона прощалася з хлопцями зі свого курсу. Отак і дізналася, – заявила темна ельфійка. – Щось казала про те, що Темна Академія її розчарувала. І вона збирається вступати до Академії Таємних знань у одному з демонських світів. У неї у тому світі родичі живуть.
– Що ж, нехай забирається, – зловтішно заявила Шейріс. – Ніхто по ній не заплаче, це точно.
– А я думаю, що вона через Летті йде, – несподівано сказала Дора, пильно дивлячись на мене.
Я відчула, як по спині пробігає холодок, і впритул подивилася на напіворкиню.
– Чому ти так вирішила?
– Ну, вона не може витримати того, що декан тепер на неї навіть не дивиться. Що переключився на тебе.
– З чого ти взагалі таке взяла? – я насупилася. – Благаю тебе, не вір хоч ти цим брудним пліткам! Декану Байлерну до мене й діла немає. Хіба що як до підопічної. Адже він тепер мій особистий наставник.
– Хто зна, – простягла Дора з багатозначним виглядом, і я роздратовано відвела очі.
З жахом подумала про те: а раптом вона якоюсь мірою має рацію? Адже вчора декан сказав ще дещо дивне. Про те, що друга частина його хоче захистити мене навіть ціною власного життя. Як це можна сприймати? Невже в нього справді є до мене почуття?
Я хитнула головою, відганяючи подібні припущення. Сподіваюся все ж таки, що за цими словами криється щось інше. Принаймні, я обов’язково дам зрозуміти лорду Байлерну, що в цьому плані йому нічого не світить.
– Дівчата, а в мене сьогодні побачення! – Шейріс не втрималася від того, щоб не звернути увагу на себе.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Темна Академія-4, Марина Сніжна», після закриття браузера.