Читати книгу - "Екстремофіл, Алан Кервін"
- Жанр: Наукова фантастика
- Автор: Алан Кервін
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Розмите голограмне зображення тремтіло, і непроглядна темінь тісної старої радіорубки не допомагала йому стати чіткішим. У мерехтливих блакитних бліках зосереджене обличчя Марії виглядало ще напруженішим, її старечі зморшки — глибшими, а розтріпане сиве волосся, що вибилося з-під каптура, нагадувало блискавки, які розліталися навсібіч від її обличчя і досить яскраво виражали сьогоднішній Маріїн настрій.
Індикатор якості зв’язку спалахував то жовтим, то оранжевим, сигналізуючи, що з’єднання погіршується — супутник зв’язку віддаляється, а це значить, що треба говорити швидше, бо відлетить і наступного разу вийти на зв’язок вдасться лише за два дні. Якщо пощастить...
— У мене на утриманні семеро дітей-сиріт, троє з яких вже досягли віку чіпування, і всі вони конче потребують додаткового протеїнового харчування, як і решта жителів Долини. Минулого тижня Пані Кураторка обіцяла надіслати все необхідне вантажними дронами, але досі цього не сталося, — напружено вимовила Марія.
— На всіх територіях за Великим Хребтом оголошено карантин. Вірус надзвичайно вірулентний — створення вакцини ще триває. Попри ретельну триетапну обробку, він часто зберігає свою життєздатність, тому Рада ухвалила рішення зупинити транспортне сполучення з будь-якими територіями до закінчення карантину, щоб уникнути розповсюдження вірусу, — беземоційний синтетичний голос дроїда-адміністратора тремтів разом із зображенням.
— Але нам потрібні дрони, які скинуть вантаж і полетять собі геть, а не транспорт! — емоційно вигукнула Марія.
— Існує високий ризик, що вірус потрапить до Долини разом із вантажем. Дочекайтеся створення вакцини.
— Вакцина може з’явитися нескоро! Ви прирікаєте тисячі людей на голодну смерть! Невже немає способу доставити вантаж?! Проведіть кілька обробок підряд, врешті-решт! Ну має ж бути рішення! — обурилася Марія.
— Рішенням Ради до закінчення карантину транспортне сполучення з будь-якими територіями зупинено, — відповів синтетичний голос.
— З’єднай мене з Пані Кураторкою, — просичала Марія.
— Це неможливо: Пані Кураторка зайнята в карантинних заходах, — відповів дроїд, блимнувши зеленими очицями, ніби моргнувши.
Навіщо вони це роблять? У дроїдів нема слизової, для чого вони моргають? Марія скривилася, дивлячись на зображення антропоморфного дроїда. Ніколи не розуміла, чому їх створили саме такими.
— Занеси в протокол, що жителі Долини вже тридцять сім днів не отримують протеїнові концентрати і медикаменти, а власні виробництва не задовольняють їхніх потреб у повному обсязі.
— Жителям Долини два роки тому було запропоновано переселитися за Великий Хребет. Більшість погодилася. Ті, що лишилися, самі обрали свою долю, — відповів дроїд, схиливши голову набік, і слух Марії різонув неприхований сарказм, якого раніше вона не помічала при спілкуванні з роботами.
— Що ти сказав? — перепитала, насупившись.
— Що жителі, зробивши свій, сподіваюся, свідомий вибір, розуміли всі виклики і ризики, які могли чекати на них у майбутньому, час яких для них настав, — дроїд виструнчився, зробив паузу і продовжив: — Я заніс до протоколу ваше звернення. Пані Кураторка буде повідомлена про ваш дзвінок, — знову беземоційно відповів дроїд-адміністратор, — якщо маєте ще якісь побажання, то озв...
Індикаторі якості зв’язку змінив колір з оранжевого на червоний, голограмне зображення затремтіло й зникло.
— А щоб тобі, балакуча бляшанко, — Марія задерла голову, заплющила очі і, вчепившись пальцями в підлокітники крісла, судомно перевела дух.
Від люті й безсилля трясло. Офіційно на її утриманні було семеро дітей, але в реальності... одинадцять. Четверо були «з вадами» і підлягали вдосконаленню через програму кіборгів. Вона свого часу допомагала багатьом батькам переховувати дітей. Хто шукатиме немовлят на невеличкій фермі, загубленій в гірській місцевості між двох містечок? Хтось із батьків повертався, забирав дітей і їхав на південь, таких було більшість, а хтось — зникав.
Для Марії чужих дітей не було: вона приймала і сиріт із міста, і тих, що мали вади. Чхати вона хотіла на протоколи й правила: діти приходять у цей світ, щоб жити й радіти життю, а не від народження ставати функціональною одиницею, призначеною для блага Ради Корпорацій, що перебувала при владі останні сорок років.
Жила Марія скромно. Після зникнення чоловіка, сім років тому, керувала невеличкою фермою сама. Точніше, підтримувала встановлені ним порядки і повторювала все, що колись робив він, включно з клонуванням тварин. На щастя, заморожених ембріонів було ще багато.
Останні роки клімат різко погіршився. Продукції ферми, якщо не відвозити її до міста, ще вистачало, щоб усіх прогодувати, але Марія все одно потребувала допомоги і розраховувала отримати її найближчим часом, проте... «дочекайтеся створення вакцини».
— Я ж казав, що вони нас тут кинуть, — пролунав дзвінкий юнацький голос позаду.
— Пітере, помовч, — важко перевівши дух, прошепотіла Марія.
— Якби моє мовчання допомагало, то я б мовчав, але це не так.
— Краще зроби щось з антеною. Коли за два дні супутник зв’язку пролітатиме над нами, я хочу мати кращий сигнал, — вона розвернула крісло й суворо поглянула на худорлявого підлітка з довгим густим чубом, що нависав йому на очі. — Зможеш?
— Мабуть, — знизав той плечима.
— От і добре. Супутник зв’язку пролітає раз на два дні, а супутники стеження чатують нас цілодобово. Абсурд. Ну, але сонце сідає, треба піти позбирати комах уздовж периметру та увімкнути приманки.
— Піти з вами?
— Ні, сьогодні я візьму близнюків.
Червоний сонячний диск уже наполовину сховався за пустельним краєвидом, коли Марія з двома рудими підлітками вийшла обійти периметр внутрішнього двору. На перший погляд, близнюки були звичайними дітьми, проте... двійнята мали однакову ваду — клешнеподібні зап’ястки (ектродактилія). Колись давно, у «ситі часи», такі аномалії розвитку або оперували, або відрощували пальці за допомогою стовбурових клітин, але з переходом влади до Ради Корпорацій від такого лікування відмовилися і всі новонароджені з фізичними вадами мали передаватися до програми кіборгів з виплатою компенсації родичам.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Екстремофіл, Алан Кервін», після закриття браузера.