Читати книгу - "Давнє прокляття, Ніка Цвітан"

Давнє прокляття

05.07.2018

Софія, струнка кароока брюнетка, заїхала у двір двоповерхового бабусиного будинку і втомлено відкинулась на сидінні. Ще три години тому вона відпрацювала останній день перед відпусткою та на годину раніше повернулася додому.

 Вдома застала у ліжку чоловіка з сусідкою, яка була старша від нього на чотири роки, але її принципи дозволили опинитися в ліжку одруженого чоловіка. Хоча і дії чоловіка теж виявилися не високо моральними.

 Софія хотіла разом з чоловіком поїхати в турагенцію, щоб викупити путівки в Іспанію, у відпустку, а тут таке…

Тому й зірвалася до бабусі Уляни, матері її батька. Тато Софії одружився рано, в двадцять, одразу як повернувся з армії, а помер за місяць після народження молодшого брата. Їй на той час виповнилось дев’ять років, а татові – тридцять.

Вона любила бувати в бабусі Уляни, в цьому селищі майже за сто кілометрів від міста. Тут було їй затишно, спокійно. Як любила казати бабуся, тут було її місце сили. Тут вона відпочивала і тілом, і душею.

 Її чоловік - Валерій, навпаки, не хотів сюди їхати, хоча котедж був побудований п'ятнадцять років тому і мав всі зручності. Бабуся переїхала з міста, залишила свою трикімнатну квартиру онуці Софії.

… Софія в свої тридцять шість вже була кандидатом наук, успішним і відомим лікарем-гінекологом. Працювала в обласній лікарні, мала години прийому в приватній лікарні, читала лекції в місцевому медуніверситеті, опікувалася аптекою, яку відкрила її мама, теж лікар.

Заміж вийшла в вісімнадцять за свого однокласника Валерія, через шалене, як тоді здавалось, кохання, а в дев’ятнадцять вже народила сина Ярослава. І щоб не мама з бабусею, то медуніверситет вона б не закінчила.

 Чоловік допомагати не хотів, та й до сина ставився з байдужістю. В неї ж з сином був якийсь особливий зв'язок, відчувала його емоції, стан. В цьому році син закінчив школу, здав ЗНО і став студентом столичного медуніверситету, а зараз поїхав до родичів в Одесу.

А от чоловік вчитися не хотів, поміняв кілька робіт до двадцяти семи років, а потім Софія допомогла йому влаштуватися шофером на підстанції швидкої допомоги.

 Її Валерій в свої тридцять шість, відростив черевце, полюбляв посиденьки з друзями під пиво, телевізор на дивані і жодних обов’язків по дому. Звинувачував жінку в тому, що заробіток має більший, але шукати більш дохідну роботу не хотів – користувався грішми дружини.

Софії вже набридла така ситуація, що у неї відповідальності більше і у всьому винною чоловік виставляв. Та на розмову чоловік не йшов, вигукував образливі слова і біг до друзів як тільки жінка намагалася поговорити з ним.

Його зрада стала останньою краплею. Жінці немов очі відкрилися з яким аб’юзером прожила вона стільки років. Тепер їм не по дорозі.

Перед виходом із квартири, не оглядаючись на квапливі вдягання коханців, кинула Валерію:

Я подаю на розлучення. До завтрашнього дня, ти забереш свої лахи і виїдеш звідси. А куди я поїду? – верещав її недочоловічок. Це і моя квартира також. Ні, це бабусина квартира, а ти їдь до своїх батьків. Як бабусина? Ти, що документи не переоформила? Як до батьків? Там двокімнатна квартира. – він тремтячими руками застібав штани. Ага, ще скажи, що я не так все зрозуміла – іронічно хмикнула Софія. Дивно, але ніякої образи на чоловіка не було, навпаки, її огорнуло полегшення.  Ну навіщо нам розлучатись. Нам же добре разом. Це вона винна, сама мені на шию кинулась, - виправдовувався Валерій. – Ну пробач мене, всі помиляються. Скоро приїде мій брат і проконтролює, що ти звідси забереш. А, що тут нічого мого немає, лише лахи? – різко кинув. Та ти витрачав в кілька разів більше, ніж заробляв, - наостанок сказала Софія й вийшла з квартири, набираючи брата.

Їй пощастило з братом, він працював адвокатом і в свої двадцять сім Антон мав уже досить велику клієнтську базу…

… І от вона в бабусі, яка втішилась приїзду онуки. За столом Софія все розповіла бабусі. Бабуся вислухала онуку і зітхнула з полегшенням:

  -  Нарешті ти того «ошийника» позбудешся. Не пара він тобі і ніколи не був гідний тебе. Відпочивай. Все владнається. І ще знайдеться для тебе гідний чоловік.

  - Не знаю, як Ярослав зреагує, - втомлено прошепотіла, хвилюючись за сина. – Ось зберуся з думками й зателефоную сину.

 -  Нормально зреагує, в них ніколи не було такого зв’язку, який має бути між батьком і сином. Та може не по телефону, приїде – тоді скажеш.– Бабуся вийшла з кімнати. 

- Боюсь Валерій швидше за мене встигне.

І справді, через кілька хвилин зателефонував Ярослав.

Матусю, ти як? Мені тато дзвонив, жалівся, що ти його вигнала через якусь дрібницю. Твій тато коханку до нас додому приволік, а я раніше повернулась. Коханку? Правильно зробила. Мамо я приїду завтра. Не треба, відпочивай. Я в нормі. Й на душі бурі немає. Я в бабусі Уляни, теж відпочину.

Софія вирішила відпустку або хоча б її частину провести тут, зустрітися з друзями, які були на місці.

Наступного дня на світанку жінка зателефонувала подрузі Тетяні, яка проживала по-сусідству, іншим друзям. Вони вирішили відпочити. Сиділи біля підніжжя пагорба, розмовляли, співали під гітару, яка звучала дуже милозвучно.

 Софія вирішила піднятися на пагорб, де в зарослях  кущів і дерев знаходились розвалини маєтку колишніх поміщиків. Серед сельчан ходили чутки, що це погане місце і люди обходили його стороною.

Жінка непомітно відійшла від компанії і сама піднялась до розвалин.

На самому пагорбі місце було рівне, не було чагарників, тільки сиві полини хиталися від вітру. Виднілась колишня садиба, залишки господарських будівель, навіть басейн колись тут був.

 Софія відчувала себе тут дуже комфортно і не дивлячись на свій вік, наче затята нишпорка-підліток , переступила через  поріг колишнього маєтку і раптово все змінилося. Вона немов перемістилась в часі. Стояла, ніби якась сила її приклеїла на місці і дивилась як перед очима розгортались картинки.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍