Читати книгу - "Море, сонце, невагомість, Ганна Калина"

– Катерино, твою дивізію! – пролунав Лізин голос за дверима, – ти там ще довго будеш доводити себе до ідеалу?

Я ігнорувала її грізний тон і жалібне фиркання Луру. Повітряні потоки були виставлені на максимальну потужність, тож з кабіни душу я вийшла чиста, свіжа, і іонізована до скрипу. Тепер залишилося укласти волосся і нафарбувати обличчя...

– Мати моя жінка! – пискнула я, дивлячись у дзеркало.

– Я б здивувалася іншим варіантам, – хихикнула Ліза, – що, Філіпенко, догралася? У гонитві за ідеалом вищипала не тільки брови, а й скальп?

Брови, до речі, на мені ще залишилися. О так! Вони активно виростали на тому місці, де ще вчора було моє обличчя. А зараз...

– Усе, приїхали, – констатувала очевидний факт Лізок, зайшовши до санвузла, – алергія.

Очевидний факт. Це я і без Лізи бачила в дзеркалі й намагалася не ридати. Учора, в пориві споконвічного жіночого бажання бути прекрасною без складних фізичних навантажень і хірургічних втручань, я придбала диво маску верлуріанського виробництва. Все законно. Всі накладні, сертифікати та довідки були в нормі. Товар якісний і перевірений. До продавця у мене претензій не було. А ось до власної неуважності до позначки "можлива реакція шкіри на деякі компоненти" – були.

І ось тепер я стояла біля дзеркала з повними сліз очима і дивилася на набряклу пику, з губами–варениками і вузькими поросячими очима. По синюшній шкірі веселою юрбою розсипалися прищі всіх можливих розмірів і конфігурацій, немов народ, що висипав у травневі свята на шашлики. Луруша боязко спробував утішити мене, потершись головою об ногу. Я розсіяно почухала барваса за вухом і зітхнула. Сходили. Відпочили.

І було б не так прикро, якби я йшла в клуб із Лізою або просто так. Але сьогодні з рейсу повертався Алекс. І в мене був шанс зустрітися з ним не на космодромі в перервах між завантаженням товарів на його корабель, і відвантаженням конфіскату з нашого крейсера! Тут ми могли перетнутися в царстві неонового світла і пінних коктейлів. Потанцювати. Обійнятися... Обіймалися ми не раз, але виходило все якось зім'ято. Були ще зустрічі в мотелі, звідки Алекса вічно висмикували у справах.

– Філіп! Здоров! – вирвав мене з мрій голос Лізи, – давай натягуй штани і дуй до нас із Катериною додому. Що? Тополь, не біси мене! Виставляй цю фарбовану кікімору на повітря і їдь до нас, ти собі нову знайдеш дорогою назад. Чекаю!

І Ліза гордо відключила комунікатор у себе на вусі. Бідний Філя. У моєї подруги було приголомшливе вміння поводитися з оточуючими так, що вони не могли їй відмовити. Особливо Лізі не міг відмовити Філя, але тут ситуація була дещо заплутанішою, ніж моя слабохарактерність і Лізин натиск. Філя давно і пристрасно мріяв пограти з Лізою в "лікаря", але вона кілька разів обіцяла відірвати нашому лікареві "фонендоскоп" і навіть двічі ледве це не зробила. Але в’язати вузли з медпрацівника не перестала.

– От чому завжди щось трапляється, коли я маю зустрітися з Алексом? – зло запитала я в дзеркала і поплелася на кухню готувати каву. – Якийсь злий рок!

– Це доля, – єхидно заявила моя подруга, відкидаючи з очей чубок кольору "ультрамарин".

Я окинула Лізу важким поглядом і злобно натиснула кнопку кавоварки. У глечику весело забулькотіло світло–коричневе вариво з ароматом арабіки і вмістом кофеїну не менше вісімдесяти відсотків. Дороге пійло, але ми з Лізою не скупимося на маленькі життєві радощі для себе коханих. Життя одне. А з моїм везінням воно може в будь–який момент припинитися.

***

– Я сподівався, ми вип'ємо пива і подивимося футбол, – Ден мляво озирнувся і поліз у крісло біля бару.

– Старієш, диванна хвороба здолала? – хихикнув Серж і подав знак бармену.

– Ти сам мене відправив на спокій.

– Ти щось занадто до цього спокою рвешся. Це лякає.

Ден знизав плечима і прийняв від друга келих із пивом. Власне бажання стати розсудливим абсолютно не бентежило капітана Звіринцева. Його почала влаштовувати робота в екопатрулі й командування придуркуватим, але дружним колективом патрульного катера.

– Дивись, які тут дівчатка, Ден, – не вгамовувався Сергій, – на будь–який смак...

– І ціну, – похмуро висловився капітан і розвернувся до величезної голографічної панелі, що демонструвала двох гоу–гоу дівчат у тому, що навіть найзавзятіший оптиміст не назвав би одягом. Полковник Кожевніков вважався закінченим бабієм і ставав у стійку, побачивши першу зустрічну спідницю, а ось Звіринцев завжди якось зі скрипом примудрявся заводити нові знайомства. Особливо з цивільними. Особливо з жінками.

Дениса дратували розмальовані "як крашанки" дівиці, з дикими зачісками і мінімумом одягу на перекроєних за останньою модою тілах. Ці груди сторчма і губки "качечкою" наводили на капітана Звіринцева смертну тугу, немов перед ним проганяли загін клонів. Але вечір тільки починався, Серж був в ударі, а вдарити друга по обличчю Звіринцеву заважав кримінальний кодекс і пам'ять про минулу спільну службу. Довелося терпіти.

З кожним новим келихом пива світ навколо капітана ставав яскравішим. Навіть окремі акорди з модної клубної музики в стилі "унца–унца-ца" стали здаватися завзятими і мелодійними. Жінки? Усі поголовно були прекрасні і стрімко наближалися до звання "богинь" з підвищенням проміле алкоголю в крові Дена. Але все одно спогади раз у раз повертали капітана до думок про улюблений диван і спокійний восьмигодинний сон.

Хоча танцювати теж було весело. Звіринцеву було вже байдуже, що з боку він мав вигляд старого, незмащеного робота- вантажника. Та й навколо більшість народу були вже в тому стані, коли ні чужі, ні свої недоліки вже не ріжуть око. У натовпі змінювалися пари й поодинокі танцюристи, а Ден шукав привід поїхати додому. Поки не вперся поглядом у струнку фігурку, одягнену скромно і не по моді. Їхати перехотілося якось занадто різко.

Дівчина стояла спиною до Дена, щось втовкмачуючи здорованю біля бару. У Дена був час оцінити і спину, і міні- спідницю, і стрункі ноги в босоніжках на підборах. І завзяті хвостики, в які було зав'язане каштанове волосся. Хвостики Дена підкорили особливо. Чим? П'яний мозок Звіринцева вагався з відповіддю.