Класика

«По сей день Посейдон посідає свій трон…» – вірш Ліни Костенко, мотив єднання людини зі світом рукотворної краси (мистецтво) і природою. Потреба наповнювати життя прекрасним. Зв’язок із античною міфологією.

«На́ймичка» — соціально-побутова поема видатного українського поета Тараса Шевченка. Датується за автографом: 3 листопада 1845 р., Переяслав.

“Руслан і Людмила” —- поема російського поета Олександра Пушкіна.

«Балада про Схід і Захід» — балада англійського поета Редьярда Кіплінга.

«Казка про рибака і рибку» — казка російського письменника О. С. Пушкіна, написана 2 (14) жовтня 1833 року. Вперше надрукована в 1835 році в журналі «Бібліотека для читання».

Новели Василя Стефаника правомірно відносять до українського експресіонізму. Вони вражають своєю правдивістю, соціальною гостротою і надзвичайним психологізмом. Тяжка доля простих селян, тема матері і дитини, проблема самотньої старості і злиднів зображуються в новелах письменника тонко і зворушливо. «Як коротко, сильно і страшно пише ця людина», — так описав свої

“Ісаія. Глава 35” — вірш Тараса Шевченка, написаний 25.03.1859 в Петербурзі, інтерпретація біблійного пророцтва для створення гімну вільним людям на вільній землі.

«Зелена Євангелія» — вірш українського поета Богдана-Ігоря Антонича, що війшов до четвертої збірки поезій, яка вийшла друком вже після смерті автора у 1938 році.

«Пурпурові вітрила» (рос. «Алые паруса») — повість-феєрія російського письменника Олександра Гріна про віру в диво і всеперемагаючу, піднесену мрію, написана в 1916–1922 роках. Феєрія починається історією про дівчинку Ассоль, яка втратила матір, коли мала всього вісім місяців. Ассоль жила в селі Каперна зі своїм батьком — моряком Лонгреном. Батько, людина замкнута і

«Водогра́й» — пісня Володимира Івасюка, яка стала однією з найвідоміших українських пісень у світі. Володимир Івасюк її написав 1970 року у 21-річному віці, ще коли він був студентом Чернівецького медичного інституту.