Чотири найближчі друзі: Лисиця, Заєць, Вовк та Ворона, весело проводять час разом, насолоджуючись компанією одне одного. Яскраве весняне сонечко зігріває зелену та свіжу травичку, а легенький теплий вітерець ніжно колисає гілля дерев. Відчуття спокою та радості гуляло по галявині, дозволяючи друзям затишно вмоститися та відпочити. Але... Чому ж тоді лапи так
Катя та Мілана вирушають у гори. Карпати зустрічають дівчат сильною грозою, що змушує їх шукати укриття в покинутій хатині. Гроза закінчується, і вони хочуть покинути ліс, але ліс не відпустить їх просто так.
Темрява розчинялася повільно. Спочатку прийшли звуки: приглушене гудіння, легкий тріск електроніки, далекі відлуння кроків. Потім – відчуття: важкість у тілі, холодний метал під долонями. Я розплющив очі.
Жорстока й темна сторона української міфології в сучасному авторському баченні. Хоча казки люблять усі, але потрапити в неї по-справжньому жахливо. Особливо, якщо це казка про стару злу відьму-людожерку. І навіть цілого чаклунського шабашу може виявитися замало, щоб здолати її. Ніколи, ніколи не йдіть по пряниковому сліду.
Вона прийшла на прийом, але не до лікаря… Її чекала зовсім інша реальність. Студена кімната, лікар, чи то чоловік, чи то істота, погляд, що проникає в глибину душі, і питання, яке змусить задуматися: "А чи ти взагалі щаслива?" Сліди від таємничих поглядів, сумнів в тому, що є реальним, і боротьба між бажанням втекти і залишитися. Містичні відчуття, що
Там, де не шукають – це готична історія про втечу від минулого, пошук прощення та переродження. Гарет, мисливець на вампірів, переслідуваний почуттям провини за смерть сестри, зустрічає Ліору – дівчину, яка носить у собі таємницю. Разом вони вирушають на пошуки відповідей, не знаючи, що ця подорож приведе їх туди, куди не доходять живі. Там, де не шукають,
Жорстока й темна сторона української міфології в сучасному авторському баченні. Карпати, початкок 20 століття. Молодий чаклун з Польского Дому Каббали полює на лісову викрадачку дітей, щоб здати экзамен на зрілість і ще не знає, з яким злом йому доведеться зіткнутися.
- Як ти змерзла! Випий вина, зразу попустить. Аліса машинально простягнула руку і, намагаючись вгамувати тремтіння і не розлити напій, піднесла келих до губ. Вино було теплим, густим, терпко-солодким і обпікаючим. Воно пахло медом, травами і… кров’ю? Чомусь Аліса була впевнена, що вона є у напої, але вже не могла зупинитись. Було у вині щось настільки смачне, що
