Читати книгу - "Сновидіння доброго ведмедика, АнєчкаLB"

І це я не згадую про такі "сюрпризи", як зрада, підлість, жадібність, дурість, жорстокість, фальш, якими частенько укомплектовані люди. Я не з тих, хто шукатиме виправдання низьким вчинкам. Якщо в моїх очах упав - розбився вщент і обнулився. Жорстко? Можливо. Натомість чесно по відношенню до себе.

Таких "не" безліч. Нескінченний перелік того, що заважає мені давати людям дозвіл наблизитися. Вони всі з позначками "чужий", "перехожий", максимум "знайомий". Друг у мене був тільки один. І я навіть не уявляю, хто може зайняти його місце.

З Тайлером ми розмовляли майже чотири години. Нічна дорога і безсонна попередня ніч позбавляли мене сил і проти мого бажання закривали мої очі.

Вона... Знову вона. Цього разу без усмішки. І зі сльозами по щоках. Пригнічена. Похмура. Просто сидить на підлозі й дивиться на мене. Що я можу з цим зробити? До неї підійшов чоловік і міцно схопив за руку. Так сильно, що навіть я відчув це своєю рукою і прокинувся. І автоматично кинув погляд на своє зап'ястя.

- Порядок? - запитав Тайлер.

- Можна ввімкнути світло?

Коли в кабіні стало світліше, я побачив на тому ж місці своєї руки, за яке чоловік схопив дівчину, синці. І ці сліди абсолютно точно від чиїхось пальців. І ось це вже не смішно. Що це за гра? За якими правилами в неї грають? Або ознайомте мене з ними, або не розмивайте мені межі розумного.

- Що за мітка? - поцікавився водій, поки я розглядав дивний відбиток.

- Занадто правдоподібний сон.

- Тобто?

- Я не знаю, чому мені постійно сниться одна й та сама дівчина. З якою навіть не знайомий. Яку ніколи не бачив.

- Якщо вірити Фрейду, ми зустрічаємо тільки тих людей, які вже існують у нашій підсвідомості. Дотримуючись цього твердження, зустріч неминуча. Тоді й проясниться.

- Як вона взагалі туди потрапила, у мою підсвідомість? - розмірковував я, масажуючи рукою зап'ястя.

- Може, це якийсь збірний образ. Або ідеал. А ще буває, звичайний перехожий западе в голову, хоча коли він проходив повз, ти навіть не встиг його роздивитись і надати значення.

- А це тоді звідки? - вказав я на фіолетовий відбиток. - Уві сні якийсь чоловік здавив її руку. До чого тут я?

- У тебе точно цього не було до сну? Може, не відчув?

- Точно ні.

- Почекай. Все стане на свої місця. Здебільшого час дає відповіді на запитання. Головне - запастися терпінням. Знаєш, а сьогоднішня - моя остання поїздка.

- Чому?

- Я намагався заробити гроші для постановок, обладнання, реквізиту, транспорту, костюмів, місця для тренувань та іншого. Ти дав мені гроші. Я більше не хочу зволікати. Знову зберу команду і втілимо нарешті нашу давню мрію. Сьогодні ти круто змінив моє життя. Повір, я цього ніколи не забуду. І це неймовірно. Мені досі важко повірити. Навіть трохи тривожно. Хвилююче. Як перед першим виступом на публіці. Коли я думав, що це буде колись потім, відчував спокій. Тепер, коли я знаю, що це близько, у мене тремтять пальці. Я вірю в те, що все відбувається вчасно. Якщо не виходило раніше, значить, я ще не був до цього готовий.

- Тобі все вдасться. Прийшов твій час.

- А ще радує, що скоро я побачу Ліліан.

- Твоя дівчина?

- Могла б бути. Колись давно. Впустив і відпустив разом з іншими танцюристами й акробатами. Вона теж репетирувала з нами. Була важливим складовим "компонентом" нашої трупи і наших номерів. Смішно, але в її присутності я відчував себе якимось овочем: віднімався дар мови, втрачалася здатність рухатися і зрозуміло доносити свої думки. І її завжди це веселило. У неї такий дзвінкий сміх... Я постійно думаю про те, що могло б бути.

- Якщо не було, значить, не могло. А якщо може - значить, буде.

- Я часто уявляв, як віддам і зроблю для неї все. А потім думав: а чи потрібно їй усе те, що в мене є? Може, у мене і приблизно немає того, чого вона хоче. Я ж її майже не знаю. У тебе є дівчина?

- Ні.

- Якою вона має бути? Яка з усіх Саме Та?

- Поки що не можу відповісти. Напевно, вона має бути мені найкращим другом. Або така, з першого погляду на яку вдарить і накриє думкою "Ось це - моє".

- Чим займатимешся після прибуття? Поїдеш назад у Лідс?

- Завжди тільки вперед. Я не вмію вертатися. У мене немає звички відсікати шляхи назад, але, як правило, ніколи не повертаюся. Якщо я вже покинув певне місце - отже, там мене нічого не втримало. Відповідно, і йти назад - безглуздо. Минуло - значить, у минулому.

- Давай зі мною у Вермонт. Там душевно. "Свобода і єдність". Штат зелених гір. У нашій команді для тебе точно знайдеться місце. Кленовий сироп куштував коли-небудь?

- Схоже, скоро спробую.

Відвантажившись у точці призначення в Люксембурзі, Тайлер купив нам квитки на літак. За чотирнадцять годин перельоту, ще й із пересадками, ми встигли багато про що поговорити. З ним легко розмовляти. Комфортне спілкування. Затишний співрозмовник. Простий. Якраз те, що я ціную в людях.