Читати книгу - "Трагедія в трьох діях, Агата Крісті"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Послухайте, чи не могли б Ви приїхати і щось зробити? Можливо, це грубо прозвучить, але у Вас і раніше були підозри, яких ніхто не хотів чути, а тепер убито Вашого друга. Можливо, якщо Ви не приїдете, ніхто ніколи не з’ясує правди, а Ви можете – я цього певна. Нутром відчуваю…
І ще одне. Я хвилююся про одну людину… Він абсолютно до цього не причетний, я знаю це напевне, але все має дуже дивний вигляд. Ох, у листі я цього не поясню. Але чи не можете Ви повернутися? Ви б могли в усьому розібратися. Я знаю, що могли б.
Ваша кваплива Еґґ
– Ну? – нетерпляче запитав сер Чарльз. – Трохи уривчасто, так. Вона писала похапцем. Але що ви на це скажете?
Містер Саттертвейт повільно склав лист, даючи собі хвилину-дві подумати, перш ніж відповісти.
Він був згоден із тим, що лист був уривчастий, але не з тим, що його писали поспіхом. На його думку, кожне слово в листі ретельно продумали. Послання склали так, щоб зачепити самолюбство сера Чарльза, розворушити його лицарські якості та спортивні інстинкти.
І наскільки Саттертвейт розумів, це мало певний ефект.
– Кого, на вашу думку, вона має на увазі, кажучи «одна людина» та «він»? – запитав він.
– Мендерза, гадаю.
– То він там був?
– Виходить, що так. Не знаю чому. До зустрічі в моєму будинку Толлі не був із ним знайомий. Не розумію, чому він його запросив.
– А він часто запрошував когось пожити в себе?
– Він влаштовував такі великі прийоми три-чотири рази на рік. Зокрема завжди під час перегонів «Сент-Леджер».
– І багато часу він проводив у Йоркширі?
– У нього там був санаторій чи приватна лікарня, називайте як хочете. Він купив Мелфортське абатство (то стара будівля), відремонтував його і зробив на його території санаторій.
– Зрозуміло.
Містер Саттертвейт хвилину-дві мовчав. Потім промовив:
– Цікаво, кого ще він запросив.
Сер Чарльз відповів, що, можливо, в котрійсь із газет про це пишуть, і вони влаштували газетне дослідження.
– Ось воно, – сказав Картрайт.
Він прочитав уголос:
Сер Бартолом’ю Стрендж проводив свій традиційний прийом під час фестивалю «Сент-Леджер». Серед запрошених були: лорд і леді Іден, леді Мері Літтон-Ґор, сер Джослін і леді Кемпбелл, капітан і місіс Дейкез, а також міс Енджела Саткліфф, відома акторка.
Вони з містером Саттертвейтом перезирнулися.
– Дейкези та Енджела Саткліфф, – промовив сер Чарльз.
– Про Олівера Мендерза нічого не сказано.
– Подивімось іще в «Континентал дейлі мейл», – запропонував містер Саттертвейт. – Раптом там щось є.
Сер Чарльз проглянув газету. Раптом він напружився.
– Господи, Саттертвейте, послухайте:
СЕР БАРТОЛОМ’Ю СТРЕНДЖ
Після дізнання щодо смерті покійного сера Бартолом’ю Стренджа було встановлено, що смерть настала внаслідок отруєння нікотином, хоча ким та як було здійснено отруєння, слідству поки що не відомо.
Сер Чарльз насупився.
– Отруєння нікотином. Хіба нікотин така сильна речовина, щоб від неї люди падали без духу? Нічого я не розумію.
– Що збираєтеся робити?
– Робити? Куплю квиток на сьогоднішній «Блакитний потяг».
– Що ж, – сказав містер Саттертвейт, – мабуть, я вчиню так само.
– Ви? – Очі сера Чарльза вирячилися від подиву.
– Це якраз моя галузь, – скромно відповів містер Саттертвейт. – Я маю… ем… трохи досвіду. До того ж я близько знайомий із тамтешнім констеблем – полковником Джонсоном. Це стане в пригоді.
– Чудово! – вигукнув сер Чарльз. – Тоді замовлю нам купе в спальному вагоні.
Містер Саттертвейт подумав: «Дівчина свого досягнула. Казала ж вона, що поверне його. Казала. Цікаво, наскільки щирий її лист».
Еґґ Літтон-Ґор, безумовно, була опортуністкою.
Сер Чарльз пішов по квитки, а Саттертвейт лишився прогулюватися в садку. Його свідомість насолоджувалася розв’язанням рівняння Еґґ Літтон-Ґор. Він захоплювався її енергійністю, рушійною силою всередині неї і притлумлював вікторіанський голос, який не схвалював ініціативу жінок у сердечних справах.
Містер Саттертвейт був дуже спостережливим чоловіком. Розмірковуючи про жінок загалом і Еґґ Літтон-Ґор зокрема, він постійно відганяв від себе запитання:
«Де я вже бачив цю голову такої незвичної форми?»
Власник голови сидів і задумливо дивився перед собою. То був чоловік невисокого зросту з непропорційно великими вусами.
Поряд із ним стояла з незадоволеним обличчям англійська дівчинка – спершу на одній нозі, потім на другій, потім замріяно смикаючи квітки лобелії.
– Не роби цього, сонечко, – сказала мати, не відриваючись від журналу мод.
– Мені нема чого робити.
Невисокий чоловік озирнувся на неї, і тут містер Саттертвейт зрозумів, чия то голова.
– Мсьє Пуаро, – сказав він. – Який приємний сюрприз.
Бельгієць підвівся і кивнув.
– Enchanté, monsieur[3].
Вони потисли один одному руки, і містер Саттертвейт присів.
– В Монте-Карло, здається, з’їхалися всі. Менш ніж півгодини тому я натрапив на сера Чарльза Картрайта, а тепер-от – на вас.
– Сер Чарльз теж тут?
– Так, займається вітрильним спортом. Ви знаєте, що він продав будинок у Лумуті?
– О, ні. Я цього не знав. Я здивований.
– А я не дуже. Здається, Картрайт не з тих, кому подобається довго жити далеко від світу.
– О, так, тут я з вами згоден. Я здивований з іншої причини. Мені здавалося, що в сера Чарльза були інші підстави лишатися в Лумуті – дуже милі підстави, еге ж? Я маю рацію? Молода мадемуазель, яка так кумедно себе називає. Еґґ, чи не так?
Очі чоловічка м’яко зблиснули.
– То ви це помітили?
– Ну звісно ж, помітив. Моє серце добре відчуває, хто в кого закоханий, – ваше, думаю, теж. І до того ж la jeunesse[4] ніколи не лишає байдужим.
Він зітхнув.
– Думаю, – сказав містер Саттертвейт, – що ви вгадали, чому сер Чарльз поїхав з Лумута. Він тікав.
– Від мадемуазель Еґґ? Але ж очевидно, що він її обожнює. Навіщо тоді тікати?
– О, – відповів містер Саттертвейт, – ви не розумієте наших англо-саксонських комплексів.
Мсьє Пуаро гнув свою лінію.
– Звісно, – мовив бельгієць, – це виграшний хід. Втечи від жінки, і вона одразу побіжить за тобою. Без сумніву, серу Чарльзові, чоловіку із таким досвідом, про це відомо.
Містер Саттертвейт неабияк здивувався.
– Не думаю, що все було саме так, – зауважив він. – Скажіть, що вас сюди привело? Відпустка?
– О, у мене тепер усе життя
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Трагедія в трьох діях, Агата Крісті», після закриття браузера.
