Читати книгу - "Світ де мешкають казки , Аркадія моя "

 

 

                                                                         ****

Дивним був той факт, що маршрут описаний Олівером Кацом привів мандрівників в місце їх  зустрічі. Вони стояли на тій же горі, на якій вперше познайомилися один з одним , але тепер, при денному світлі, вони бачили ясніше і всю красу міста і те, що з іншої сторони височіла велетенська скеляста гора в якій напевно й жили дракони.  Та тепер їм потрібно було віднайти два особливих дерева серед безлічі дерев, що росли там. Вони витратили близько двадцяти хвилин часу на пошуки, але коли ціль було виявлено ніяких питань не залишалося. Два дерева заввишки метрів з десять і товщиною, як десять товстих людей стояли на відстані не більше метра один від одного. Відступати було вже пізно і наші герої взявшись за руки і заплющивши очі зробили крок вперед.

В одну мить вони перемістилися в просторі і потрапили в світ небачений досі. Через велику купу пилу і диму в повітрі хлопці не змогли одразу ясно розгледіти всю ситуацію, але багато чули. Безліч голосів кричали повсюди: одні від ніби від болю, інші від агресії і сварок. Подорожнім одразу стало не по собі: дуже страшно і боляче, від того, що вчувалося навкруги. Галас не замовкав ні на секунду і звикнути до цього було не можливо, але згадка про місію давала сили завзяття рухатися вперед. Дивне місце в якому вічна війна. Крок за кроком туман розвіювався і хлопці бачили людей навколо. В той же час, місцеві жителі були занадто зайняті сварками, щоб помітити двох чужаків. Скоро, наші мандрівники потрапили  в місце схоже на ярмарок. Атмосфера там була більш спокійною, якщо можна так про це сказати. Із п’ятнадцяти людей, які були присутні на ярмарку в бійці приймали участь тільки двоє, інші намагалися домовитися про знижку і купити деякі речі і продукти. Все здавалося не на стільки погано як з першого враження.

Аж раптом, дивний поштовх у спину повернув Сашка на землю

Я зараз з тобою подеруся!

Хлопці бачили перед собою юнака близько двадцяти земних літ, а в його очах глибоку втому і старість, але він не збирався здаватися. Забіяка приготував свої кулаки до бою спонукаючи наших героїв прийняти виклик.

Ми не деремся! В один голос промовили Саша і Дивак

Та рішення вже було прийнято. Бандюган розправив плечі, підвів кулаки в бойову готовність та з всієї сили замахнувшись… впав, щойно хлопці зробили крок назад. Але загроза не була усунена. Підвівшись на ноги, він швидко прийшов до тями і зайняв таку ж бойову позицію. Від неминучої бійки врятував камінь, який так доречно впав прямо в плече розбишаці.  Кроків за двадцять на нього чекав такий же хлопчина з таким же бажанням почесати кулаки. Це відволікло забіяку від наших героїв і він, що сили ринув в бій зі своїм новим опонентом.

 

                                                                      ****

Одна із місцевих жінок була не схожа на інших: більш спокійна і тиха, вона йшла по вулиці одна нікого не чіпаючи.

Потрібно запитати в неї дорогу – запропонував Саша.

Наздогнати пані було не складно. Її кроки були повільними і мрійливим. Вона йшла по розбитим вулицям ніби лебідь по річці в роздумах про щось своє. Здавалося їй зовсім не місце в цьому просторі. Вона була дуже худорлява, ніби голодна, її одяг був старий і зношений, а обличчя покрите зморшками

Перепрошую… Перепрошую - замріяно бурмотала пані Ми потрапили сюди щоб знайти мою мрію. Чи не могли б ви нам підказати кого і де нам треба знайти? Треба знайти… Так, так ми потрапили сюди.. А якщо добавити «не»? То виявляється ви сюди не потрапили, і мрію ви свою не шукаєте, не потрібно вам нікого знаходити. То ви хочете мене обманути?

ЇЇ обличчя в мить стало суворим і злим. Вона почала кричати  про зраду і обман і здавалося ладна була почати бійку. Хлопцям не залишалося нічого окрім того, як почати втікати з місця подій, для своєї ж безпеки і аби не привертати зайву увагу. Дивак був старшим і бігав швидше, тож Сашко біг попереду щоб не відставати. Аж раптом, його ноги перестали відчувати землю, одна секунда і він вже летить вниз, по тунелю в невідомому напрямку.

 

                                                                         ****

Запах землі і сирого дерева вдарили в ніс Сашкові. Неадаптовані до темряви очі ледь могли вгледіти місце де опинився хлопчик. Маленьке приміщення схоже на підвал для консервації, але поступово в ньому виднілися нові предмети: кухонний стіл, з брудною тарілкою на ньому, полички з кухонним приладдям і ліжко, а в крайньому кутку кімнати, якийсь силует схожий на велетенський камінь.

Є тут хто небудь? – боязно промовив хлопчик

Ніякої відповіді він не почув, тож видихнувши з полегшенням вирішив детальніше оглянути кімнату. Він сів за стіл і підсунув до себе тарілку. На тарілці було безліч кісточок якоїсь невідомої тварини і на жодній із них не залишалося ні грами м’яса. Щойно Сашко подумав про апетити людини яка тут живе, аж раптом велетенський камінь почав рухатися. Силует збільшувався в розмірах і ставав все вище. Сильний страх охопив хлопчика.

А ну геть з мого столу! Викрикнув той хто декілька секунд назад був каменем

Маленький шукач пригод аж вскочив з місця. Його серце виплигувало з грудей бо перед собою він бачив справжнісінького троля..

Що, хотів би знати, що в мене було на обід? Ні, сер, так.. тобто ні… Звичайно це не був такий маленький апетитний хлопчик як ти, але раз ти вже тут..

Час йшов на лічені секунди, треба було негайно придумати план відступу. Маленька кімната вхід до якої лежав через тунель нагорі, мала б мати і вихід десь всередині. Ніяких дверей не було видно, напевно, троль закривав їх своїм тілом. Сашко зібрав всю свою волю в кулак, примружив очі і готовий вже був вступити в бій не на життя а на смерть. «От був ти, троль, зараз в клітці, я б тобі показав» загадував хлопчик. Тим часом десь в тунелі пролунав звук, дещо схожий на падаючий мішок з картоплею.

Привіт малий! Ти що, не міг справитися з велетнем в клітці?