Читати книгу - "Закохані в скарби предків, Rada Lia"

— Bonjour, Comment vas-tu? — Ася підняла голову й побачила усміхнене обличчя хазяйки ресторану, до якого її запросив Вадим. 

— Tout va bien, — відповіла дівчина. Це була майже єдина фраза французькою, яку вона знала. 

Жінка продовжила посміхатися. Ася уважніше поглянула на неї. Літнього віку. Струнка. Елегантний одяг. Намисто на шиї в неї було таке ж червоне, як і губи. Жінка пахла так солодко, що Ася на мить заплющила очі. Власниця ресторану показала їй рукою на столик, за який можна було сісти.

Ася слухняно пройшла, куди їй вказали, й стала розглядати у відкрите вікно вулицю, покриту бруківкою, маленькі магазинчики з квітами, місцевих, що голосно перекрикувалися через дорогу й зачудованих туристів, які озиралися навколо.

Вже як кілька місяців її тимчасовим домом став Париж. Вони з Вадимом приїхали сюди відразу, як чоловік продав золоті монети. Всі крім однієї. Дівчина витягнула з кишені золотий кулон із зображенням орла з тілом лева. Коли вона допомагала йти Глібу, то знову поцупила його. Вирішила залишити на пам’ять. Глибоко в грудях щось стиснулося, коли вона згадала за Гліба. “Сподіваюсь, що твоя охорона в домі справді була на твоєму боці, ти отримав всі скарби й у тебе все добре”, — подумала вона й зітхнула. 

Дівчина часто питала себе, а що трапилося б якби вона залишилася. Хоча це дурне запитання. Між ними ніколи нічого не було, крім того, що вона його обікрала, а він збирався її вбити. “Та хіба він справді на таке здатен?” — задавалася вона питанням.

— Чого сумуємо? — весело запитав Вадим. За своїми роздумами Ася не помітила, як він зайшов до ресторану.

Вона поглянула на нього.

— Комусь дуже пощастить бути твоєю дівчиною чи дружиною, знаєш? — сказала дівчина, мимоволі витріщаючись на його м’язи, що проступали під футболкою.

Чоловік серйозно подивився їй в очі.

— І я навіть знаю кому.

Ася не стала на це відповідати. Вона знизала плечима й знову поглянула у вікно.

— Куди далі поїдемо?

— А тобі тут вже набридло?

— Ти казав, ми мусимо постійно змінювати місце проживання, на випадок переслідування.

— Маю надію, що можемо осісти, — полегшено видихнув Вадим. — За два місяці я не помітив жодного підозріливого випадку, що вказував би на те, що за нами слідкують.

— Як скажеш, — майже пошепки відповіла Ася.

Після смачної карбонари й білого вина дівчина замовила величезний круасан з шоколадом. Вона згадала, як тоді заздрила малому на площі, й мимоволі всміхнулася.

Після невеличкої прогулянки вуличками вони нарешті дісталися до квартири. Дівчина вже збиралася йти до своєї кімнати, як у двері подзвонили. Ася з Вадимом перезирнулися. Вона поглянула в  бік вікна — четвертий поверх, втекти, як минулого разу, не вийде. У двері знову подзвонили, вже інтенсивніше. Вадим дістав із шухляди пістолет й сховавши його за спиною, повільно підійшов до дверей. Ася швидко заховала у сейф кредитні картки та готівку, а потім стала поруч з чоловіком.

Вадим відкрив двері й здивовано застиг — там стояв усміхнений Гліб у супроводі двох охоронців.

— Можна?

Вадим кивнув, не прибираючи руки з пістолета. Ася злякано спостерігала за тим, як Гліб зайшов усередину. Охоронці залишилися за дверима.

— Як ти нас знайшов? — запитала вона. Її серце, здавалося, вистрибне з грудей.

— Та не так вправно ви й ховалися, — безтурботно промовив Гліб і всівся на стілець. В його очах стрибали бісики. Він не зводив очей з Асі.

— Навіщо ти тут? — спохмурнів Вадим.

— Прийшов повернути те, що винен. — Він вийняв з внутрішньої кишені піджака дві кредитні картки. — Я продав золото й переказав ваші дві третини, як і домовлялися. Не розумію, чого ви тоді втекли.

Вадим ошелешено витріщався на Гліба. Він простягнув руку й обережно взяв картки, наче й досі не вірячи в те, що це з ним відбувається зараз. Потім віддав одну Асі.

— Мої хлопці, виявилося, не причетні до того непорозуміння.

“Непорозуміння, — подумки пирхнула Ася. — Гарненьке ж таке непорозуміння”.

— Тож вони подбали про тих двох зрадників й допомогли мені перевезти золото. — Ася не хотіла навіть думати, як вони подбали про тих двох зрадників. — І я, як і обіцяв, привіз вам вашу долю. Саме тому я тут.

— Дякую, а тепер можеш йти, — обережно відказав Вадим.

— Авжеж, мені час, — погодився Гліб і піднявся. — Сьогодні полечу назад додому. Якщо тільки… 

— Якщо тільки що? — зацікавилася Ася.

— Ти не погодишся пообідати зі мною завтра, — він хитро підморгнув їй.

Дівчина заклякла. Рум’янець виступив на її щоках.

— Вона зайнята, — грубо відказав Вадим.

— Ні, я піду, — заперечила Ася.

— Що ти сказала? — Гліб уважно подивився їй в очі.

— Я піду, якщо ти запрошуєш.

— Що ти собі думаєш? — гнівався пізніше Вадим, коли Гліб забрав своїх охоронців й пішов. — Забула, що це бандит, який намагався вбити тебе?

— Насправді я не знаю, чи він справді зробив би це… Думаю він просто залякував.

Обличчя чоловіка перекосилося, наче від болю.

— Роби як знаєш. Ти вже доросла, — він пішов до своєї кімнати й гримнув дверима. 

Ася перед сном ще якийсь час вертіла в руках кулон, розглядаючи дивне створіння на ньому. Потім міцно затиснула його у руці й заснула.

Дивно, але на обід Гліб запросив її до того ж ресторану, де вона вчора була з Вадимом. Вже знайома літня пані посміхнулася їй й відразу відправила до Асі молоденького офіціанта.

— Пані наказала передати вам, що ви прекрасна молода жінка, — червоніючи, англійською мовою промовив юнак.

— Передай пані, що вона також надзвичайно красива жінка, — відповіла Ася.

 — І ти надзвичайно красива жінка, — почула вона збоку вже українською.

Перед нею стояв Гліб. Він був, як завше, одягнений у діловий костюм. Це відразу нагадало їй про їхню зустріч біля ресторану "Цезар".