Читати книгу - "Сторіс нашого життя, MissStory"

Р 10. «Вляпались у конкурс (і майже виграли випадково)»

Влада, як завжди, знайшла щось дивне в інтернеті. І, як завжди, принесла це в чат у найменш логічний момент — коли Саша намагалась розтягнутись, Маша заплуталась у скакалці, а Катя фотографувала себе на фоні гімнастичних кілець.

— О! Конкурс! — радісно викрикнула Влада. — Називається «Сила руху». Приз — костюми й місяць тренувань у крутій студії!

— Ми ж не готувались… — обережно сказала Саша.

— А ми коли готуємось? — хмикнула Поліна. — Згадай стрім із голубом. А він став вірусним.

— Це був мій рюкзак, — нагадала Катя. — І голуб на ньому сидів три хвилини.

— То що? Беремо участь?

— А якщо ми програємо? — запитала Маша.

— То буде як завжди, — знизала плечима Влада. — Тобто весело.

Вони вирішили: подаються. Але… по-своєму.

Взяли шматки своїх старих відео:

де Поліна падає, але підіймається й робить колесо з усмішкою;де Саша, ще з температурою, показує розтяжку й усім махає рукою з-під ковдри;де Маша в ролі суворої мами сварить дівчат за те, що вони розсипали магнезію по всьому залу;і, звісно, Катя, яка робить сальто в темних окулярах і каже: «Гімнастика — це стиль життя».

Змонтували за ніч. На саморобному штативі з коробки від взуття. Саша додала музику. Влада — титри. Катя поставила підпис:

«Ми не ідеальні. Але ми справжні. І ми рухаємось вперед»

— А це ж не девіз конкурсу? — здивувалась Поліна.

— Я не читала правила, — зізналась Влада. — Але звучить добре, правда?

Минув тиждень. І тут… лист!

— Вітаємо! Ви потрапили у фінал конкурсу! Ваше відео — серед найкращих!

Усі мовчали. Навіть Влада. Навіть Поліна, яка зазвичай мовчить тільки уві сні.

— Тобто… ми щось виграли?

— Ще ні, — сказала Катя. — Але ми на шляху до цього.

— Випадково, — додала Саша.

— Як завжди! — усміхнулась Маша.

 Іноді найкращі перемоги — ті, про які ти дізнаєшся після того, як просто був собою.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍