Читати книгу - "Два веронці, Вільям Шекспір"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Розтанувши, мов лялька воскова
Перед вогнем. Отож у мене в серці
Від неї вже нічого не лишилось...
Здається, я й до друга охолов,
Враз запалившись до його коханки...
О, як шалено маритиму нею,
Коли я ближче знатиму її,
Бо ж і не знаючи, зміг покохати!
Я щойно бачив тільки вроду панни,
І голову стуманено мені...
Коли ж її засяє досконалість,
Ручусь, вона мені засліпить очі!
Вгамуйсь, моя жаго! Скорись! Забудь!
А ні,- звоюй кохану будь-що-будь!..
(Виходить)
СЦЕНА 5
Там само. Вулиця.
Входять Спід та Ланс.
Спід
Лансе! Честю присягаюсь, ти - бажаний гість у Мілані.
Ланс
Не давай фальшивої присяги, любий хлопче; зовсім я не бажаний гість. Я завжди кажу, що чоловік іще не загинув, допоки його не повішено. І ще не бажаний гість у будь-якому місці, допоки не оплачено його рахунку в пивничці та господиня не сказала йому: «Ласкаво просимо до господи!»
Спід
Ну, то ходімо зі мною, шибайголово, ходімо мерщій до пивнички; там тобі за п’ять пенсів щонайменше п’ять тисяч разів «ласкаво просимо» промовлять. А розкажи-но мені, хитрюго, як розстався твій господар із синьйориною Джулією?
Ланс
Ну, що ж! Коли вони навсправжки поєдналися, то роз’єдналися жартома.
Спід
А вона вийде за нього заміж?
Ланс
Ні.
Спід
Як-то? Адже він з нею побереться?
Ланс
Ні, і це не так.
Спід
Виходить, у них щось поламалось?
Ланс
Та ні ж бо! Цілісінькі й здоровісінькі обоє, мов ті рибки в воді.
Спід
Ну, то як же стоїть справа з ними? В чому ж річ?
Ланс
А отак: якщо його річ добре стоїть, то й для її речі все гаразд.
Спід
Який-бо ти справді осел! Ніяк не доходить це до мене...
Ланс
Якщо не доходить, осел не я, а ти. В мою ковіньку швидше заженеш розум, аніж у твою голову.
Спід
Що ти мелеш?
Ланс
А ось глянь.
(Втикає в землю свою ковіньку)
Ну що? Бачив?
Спід
Ти загнав ковіньку в землю, а не розум у ковіньку.
Ланс
Однаково.
Спід
Скажи мені правду: буде весілля?
Ланс
Спитай мого собаку: якщо він скаже «так»,- отже, буде; якщо він скаже «ні»,- буде; якщо він покрутить хвостом і нічого не скаже,- виходить, однаково буде.
Спід
Отже,- висновок: весілля буде.
Ланс
Ти можеш вивідати в мене таку таємну справу тільки через порівняння.
Спід
Як не вивідати, аби вивідати. А що ти скажеш, Лансе, про мого господаря? Адже ж він зовсім згорів з кохання.
Ланс
Та він зроду-віку здурілий.
Спід
Який?
Ланс
Який, який!.. Здурілий,- он який, як ти й сам його допіру назвав.
Спід
Ти мене не розумієш, лахудрин ти сину, ослячі твої вуха!
Ланс
Ех ти, бовдуре! Не я, а твій пан-господар анічогісінько не розуміє.
Спід
Я кажу тобі, що мій господар згорів з кохання.
Ланс
А я кажу тобі, що мені байдужісінько,- згорів він чи здурів, твій пан-господар! Якщо хочеш піти зі мною до пивнички,- добре; якщо не хочеш, то ти єврей, нехрист і негоден зватися християнином.
Спід
Чому?
Ланс
А тому, що тобі бракує милосердя, щоб почастувати християнина пивом; 16 ну, то йдеш?
Спід
Та йду вже, йду.
Виходять.
СЦЕНА 6
Там само. Світлиця в палаці.
Входить Протей.
Протей
Покину Джулію - зламаю клятву;
Цю покохаю - теж зламаю клятву;
Як друга зраджу - зраджу я подвійно.
Та ж сила, що примусила мене
Дать першу клятву, змушує тепер
Її ламати тричі. Так - любов
Сама заприсягнулася на вірність,
Сама ж вона й присягу ту ламає!..
Любове, ти у гріх мене ввігнала.
Навчи ж тепер, як маю гріх покрити!
Я поклонявся зірці мерехтливій,
Тепер обожнюю яскраве сонце...
Розумний-бо лама дурну присягу!
Нікчема той, кому бракує волі
Погане щось на краще замінити.
О, посоромсь, блюзнірський язику!
Ти звеш «поганим» ту, що сам хвалив
І двадцять тисяч раз їй присягався!
Кохання з серця викинуть не можна;
Проте я викинув: але ж для того,
Щоб покохати дужче. Я втрачаю
І Джулію, і Валентина; втім,
Зберігша їх, я втратив би себе;
А втративши обох, я зберігаю
Себе самого замість Валентина
І Сільвію, про Джулію забувши.
Адже я сам собі найближчий друг...
Кохання ж бо для нас - то найцінніше!..
А Сільвія - клянуся чистим небом! -
Перетворила Джулію зненацька
На чорну ефіопку... 17 То забуду ж
Я навіть те, що Джулія живе!
Нехай в душі моїй лишиться згадка,
Що почуття моє до неї вмерло;
А Валентина буду я вважати
За ворога, щоб Сільвія мені
За подругу щонаймилішу стала.
Не можу буть я вірний сам собі,
Якщо не зраджу дружби з Валентином.
По мотузяній міриться драбині
До Сільвії залізти у вікно;
І я, його суперник, все те знаю!
Я батькові відкрию їхній намір,
І, під гарячу руч, він Валентина
Негайно прожене, бо вже замислив
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Два веронці, Вільям Шекспір», після закриття браузера.