Читати книгу - "Душа дракона, Лаванда Різ"

- А боротися ви з ними не пробували? Адже якщо люди змогли б об'єднатися, можливо, у вас би вийшло скинути цих деспотів?

Джин розсміялася, сухо і безрадісно:

- Це ж дурна смерть! Ви взагалі уявляєте, як можна боротися з величезними літаючими та дихаючими вогнем тварюками за допомогою лука і стріл? Ну, можливо, завалиш одного, але ж потім їх з'явиться тьма, яка зітре з лиця землі цілий край, а то і весь світ. Колись давно люди намагалися воювати, але дракони дуже швидко утвердилися, проливаючи море крові невинних. Це море, до речі, до цих пір існує на півдні, біля Червоної сторожової вежі. Вода там густа і червона, наче кров.

- І як же влаштовано це їхнє правління? Дракони живуть в якихось певних місцях?

- У величезних цитаделях, чи містах по-вашому. Їх шістнадцять. Плюс ще сторожові вежі. Це окремі фортеці  з гарнізоном маршалів і драконами. Вежі стоять між цитаделямі, у кожної з них є своя назва . У кожній цитаделі свій намісник, у нього своя армія, свита, діти, дружини. Владики тримають свій оплот більш скупчено, це людські селища численні й розкидані. Біля кожної цитаделі знаходиться близько десятка таких селищ, як моє .

- А хто такі маршали, це солдати чи що?

- На кшталт того. В основному гарнізони формують з напівкровок, ці воїни наполовину дракони, від звичайних матерів і батьків драконів. Вони не можуть перетворюватися. Але маршали дуже сильні і витривалі. В їх рядах служать як жінки, так і чоловіки.

- Це щоб вони продовжували розмножуватися прямо в гарнізонах?— скривився Роб, інші тільки криво посміхнулися, підтримуючи його .

- Ні, їх каструють, і бажання розмножуватися у них відсутнє , —цілком серйозно сказала Джин, трохи сердячись про себе, що чужинці не беруть на віру реальність того, що відбувається. - Дракони терпіти не можуть перевідняк. Виживати в нашому світі звичайним людям — це неабияка задача, доводиться підлаштовуватися, пристосовуватися, десь виявити гнів, десь змовчати, — і при всьому цьому потрібно ще й зберегти людські якості, які відрізняють тебе від щурів чи овець. Люди, що живуть в постійному страху, стали надто розрізнені. Кожен сам за себе, ну, хіба, тримаються своєї сім'ї. Багато є таких, які намагаються заради власної шкури вислужитися перед владиками, підслуховують, підглядають, а потім доповідають. Я сама таких ненавиджу.

- А скільки тобі років, Джин?

- Сімнадцять, — відповіла Джин, важко зітхнувши. - Через рік мене можуть забрати до цитаделі.

- Це все дуже сумно. А якщо втекти? —подала голос ще одна дівчина.

- По-перше, за втечу вони змусять відповісти мою сім'ю, а, по-друге, я вже звиклась з цією думкою. Краще нехай заберуть мене, тоді мою молодшу сестру точно вже не чіпатимуть, — такий закон. Одного з дітей вони залишають батькам. Я сильна, впораюся. Краще назвіть мені свої імена, —і глибокі фіалкові очі Джинджер окинули слухачів, які зібралися до купи.

Роба вона вже знала, хлопця з красивими очима звали Енді, вічно похмуру дівчину—Клер, блондинку звали Еліс, чорного хлопця —Майк. Ще була одна дівчина Олівія, круглий з усіх боків — Такер, і довготелесий Шон із немислимими кружальцями на обличчі, які виявилися окулярами, що допомагають бачити те, що у нього знаходилося під носом.

   Лишень спустилися сутінки, обережна Джин вивела свій загін, і всі попрямували в Старий Ліс. Там, на її погляд, можна було ховатися певний  час, якщо при цьому щосекунди пам'ятати про небезпеку.

- Дерева тут величезні, старі, під корінням можна влаштовувати схрони. Дичина є, ягоди, струмок, і зверху не вельми проглядається. Хоча у драконів такий зір, що зі своєї орлиної висоти вони можуть розрізнити, що тягне землерийка, а вже людину і поготів. Тому виходити можна лиш опівдні і перед світанком, в цю годину вартових  караул укр.. варта драконів найменше в небі. Ваша головна небезпека — це люди, мисливці, які читають сліди. А ваше взуття лишає занадто помітний слід. Тому, поки ми йшли по піску, це було не страшно, а тепер роззувайтеся і ступайте слід у слід, інакше вже завтра маршали будуть у Старому Лісі.

Юнаки та дівчата понуро корилися своєму рудоволосому провідникові, від безвиході довіряючи Джинджер свої життя.