Читати книгу - " Влад і Марія Цепеш. Повернення додому, Vit En"

Увечері. 

У гаремі було свято на честь приїзду Айгюль. Ну як у гаремі, у султана було два окремі гареми, в одному жили чоловіки, у другому жінки, хоча була загальна кімната, в якій вони зрідка зустрічалися і то при охороні, деяким з них щастило і фаворит з фавориткою могли одружитися і купити собі окремий будинок. Де й мешкали залишок життя, заробляючи на хліб працею.

Дівчата зібралися окремо, грала музика, Хош'яр сиділа на місці Валіде, адже вона була матір'ю спадкоємця престолу і до того ж першою дружиною султана.

Темноволоса зайшла спочатку до гарему чоловіків, невдоволено оглянувшись.

Радо сидів там як найголовніший, наче ватажок зграї.

— Які люди, і не страшно приходити сюди одній? -хлопець усміхнувся.

—Ні, не страшно. Чому я маю боятися ходити по своємв домові? -відповіла дівчина —Да і до того ж, я лише хочу подивитися як живуть шльондри батька.

—М, подивилася б у дзеркало - посміхнувся.

—Та ти що, а я думала це з твоєї частини, я в апріорі не можу бути повією, твій коментар не доречний, Радо. А хоча, про що я говорю, ти ж, крім чоловіків, нікого більше не бачив.

—Хах, а не боїшся що тебе побачимо? - підняв брову.

— Може б і боялася, але в тебе кишка тонка.- упевнено заявила.

—Яка ти розумна, і хто ж тобі це сказав? В тебе вона тонкіша, чув чоловік у тебе буде, там явно не обійдеться без хлопчиків для биття, шкода його, ти ж не розумієш нормальної мови.

—О Аллах, це смішно, справді смішно, да ти ж тільки чоловіка можеш задовольнити, ще й рівняєш всіх по собі. Мені бридко..- закотила очі Айгюль.

Втрутитися у розмову хотіло ще кілька хлопців, але Радо їх зупинив.

— Давайте не псуватимемо настрій маленькій принцесі - він нахилився до них і щось сказав їм на вуха, ті посміхнулися у відповідь і подивилися на Айгюль. Та обдарувала їх зверхнім поглядом і вийшла.

                                                                                 * * *

Дівчина йшла темним коридорчиком палацу, з однієї з кімнат почувся плач, дівчина підійшла ближче і зрозуміла що це з пральні. Пані відчинила двері, на підлозі кімнати сиділа дівчина, з її очей каталися сльози, хоча вона і намагалася не видавати не одного звуку, її сукня була досить простою, але однотонного карамельного кольору, чим і відрізнялося від дівчат з гарему. Вона ліктем витерла сльози, а в руках у неї була ковдра, прання якої вона ще не закінчила.

—Що в тебе сталося?

Дівчина звела очі на Айгюль.

— Султано,  - вона встала і схилила голову —Вибачте мені, я не помітила вас.

— Чому ти плакала?

 —Я ... - Тут вона ще більше заплакала, Айгюль пару хвилин просто дивилася на неї, потім без слів обняла її.

— Я тут уже півроку, а в мене вдома сестра з матір'ю були… Я прошу вас, хай мене відпустять додому, я хочу до рідних, хай мене відпустять, благаю вас.

Дівчина вже хотіла впасти султанші в ноги, але Айгюль їй не дозволила.

 —Добре, я відправлю тебе додому, дам трохи грошей і ти зможеш перевести маму і сестру в Столицю і лікування твоєї матері сплатити - трохи всміхнулась.

—Справда? Спасибі вам велике, султано, я не знаю щоб було, якби не ви!

— Як тебе звати?

—Афітап, султано. - всхлипнувши відповіла рабиня.

—Добре, Афітап, завтра чи після завтра ти поїдеш додому.

Айгюль пішла, дівчина після її відходу відразу ж витріла сльози і посміхнувшись попрямувала до правої частини замку.

—Ну що? Вона купилася? — відклавши ніж, сказав Радо.

—Ще й як ... Вона була розстрогана і думаю буде довіряти мені.

—Прекрасно, -хлопець посміхнувся і зробив пару ковтків вина.

                                                                               * * *

У гаремі тим часом повним ходом йшло свято, Айгюль зайшла і музика відразу стихла, на ній була біла сукня, стягнута на спині. Тож усім було видно її тендітну талію. На голові була прикраса з діамантами, її сестри почали заздрісно ​​дивитись на дівчину. На ногах було видно туфлі з білої лайки, розшиті золотом.  

—Продовжуйте, чого затихли? -Дівчата музиканти почали грати далі.

Айгюль пройшлася до своєї сімейки, вклонилася Хош'яр і сіла за окремий столик, до неї підійшла дівчина і сказала їй на вухо слова, від яких у дівчини з'явилася усмішка.

 —Чудово, йди, гроші тобі потім дадуть.

—Як накажете, султано. - відповіла хатун і пішла.

Наступного дня прокинулася Айгюль уже в себе в кімнаті, зітхнувши дівчина, одягла халат і туфельки, які були навіть трохи більшими. Повільно ступаючи вона вийшла на терасу, ранковий теплий вітерець розвивав її волосся. Вона подивилася вперед, Стамбул як завжди гарний, золоті бані, мечеть, а он там знаходиться «Дівоча вежа», коли сюди прийшли завойовники тисячі дівчат стрибали з неї в темні води Босфору щоб не діставатися ворогам, тому вона отримала таку назву. Вона поглянула на палацовий сад. Влад бився зі стражником, вона посміхнулася дивлячись на нього, шкіряні штани і сорочка білого сірого кольору через бруду. Спадкоємець штовхнув колишнього яничара на землю і підняв меч над його головою.

— Еліф! - врешті крикнула вона.

 —Слухаю вас, пані - дівчина підійшла до неї і вклонилася.

— Принеси мій вуличний одяг.

—Як накажете, -Хатун вклонилась, принесла їй одяг та допомогла зібратися. 

                                                                          * * *

Сад виглядав чудово. Що не кажи, але кущі мали однакову дліну,  на квітках ні одної лишньої стеблинки, серед цього різнотрав'я можна було зустріти тюльпани, червоного, жовтого кольорів, і навіть біленькі, недавно виведений сорт. Тюльпан здавна вважається символом династії Османів, їх в саду було найбільше. Але крім них, тут були різні троянди, до  прикладу ця, сімейна, красива і розкішно-червона, і поодинокі, білого або оранджевого кольору.

Доріжка по головній тропі була викладена камнями, а якщо звернути в бік вона була вкрита квітками, маленькими, які тільки починали рости, зеленого кольору, всі ямки були присипані.