Читати книгу - "Гробниця світла та помсти, neliksi"

Один крок до правди.

Чи хочу я його зробити? Що ж буде далі?

Помста?

— Вітаю, я на тебе чекала, Гестія

— Що? Справді?

— Так. Шкода твою подругу, вся ізмучилась. 

— Ви все знаєте?

— Можливо.

— Тож де мої батьки? Що ви з ними зробили?

— Я думаю, ти сама можеш відповісти на це питання.

— Рада, що ти повернулась в рідний світ, підеш нам на користь.

— Що?

— Ти ж знаєш, що недарма получила силу вогню?

— Ви..

— Знаю все? Так. Я знаю хто ти, і хто твої батьки.

— Хто?

— Брехуни, які не виконують своє слово.

— Що? Яке слово?

— Вони мали ввідати тебе, але не ввідали.

— Значить, це правда, що я для ритуалу, м..мої б..батьки, вони хотіли мене ввідати - з болем я ледве кажу ці слова.

— А ти розумніша, ніж я думала.

— Але як я опинилась в іншому світі?

— Твоя мати. Вона винна в цьому! Із-за неї це все! Але я помщусь їй за це.

Гестія зрозуміла, що час діяти, і почала казати знайоме речення.

— Ой, щось "мені погано".

Тайсон почувши це, тихенько зайшов в кімнату, і ззаду ударив в голову Мару.

Ваза яка розбилась на крихти, розлетілась майже по всій кімнаті.

А Мара, яка тільки но стояла, впала на холодну підлогу.

— Думаєш вона жива?

— Не знаю, але нам треба її зв'язати.

— А де ми мотузку найдем?

— Я піду на низ пошукаю, а ти слідкуй за нею.

Тайсон вставши, вийшов із кімнати на пошуки мотузки.

Гестія сиділа біля Мари, яка лежала не рухавшись.

— Ну що, Мара, в мене лишається один крок до правди, і я дізнаюсь де мої батьки.

В своїх думках, я дуже надіялась зустріти моїх батьків, адже це моя ціль. Тепер я думаю, сон який мені снився, це не просто сон - це підказка.

Матінко моя, як би я хотіла тебе побачити. З цими думками в мене по щоці потекли сльози.

Завджи, коли я згадую батьків, завджи, коли про них хоть щось нагадує, в мене болить душа, не тільки болить,                                                                                                                                          вона кричить про біль, біль - який неможливо тримати в собі.

— Гестія! Я найшов! 

Тайсон цими слова, перебив всі мої думки.

— Гестія, що сталося? Чому ти плачеш?

— Просто дещо згадала. Ти найшов мотузку? ‐ цим питанням я вирішила змінити тему.

— Так, ось ‐ простягає руку з мотузкою.

— Давай її зв'яжем, і підем до Сабії. 

Тайсон мовчки кивнув мені головою.

Ми почали обмотувати її тіло, робивши декілька різних вузлів.

— Ось і все, мерщій до Сабії ‐ з цими словами Тайсон взяв на руки зв'язану Мару.

Спустившись на низ, ми почали чути багато, різних голосів.

— Гляньте, в них Васейнс Мара! - один із вартових вигукнув, помітивши нас.

— Відпустіть її, або ж вам буде лихо!

Ми помітили, що в них була Сабія, один і з них тримав її насильно.

— Тайсон, що робити? В них Сабія!

— Нам потрібно йти, повернемся по неї потім.

— Ти здурів?!?!

— П..при..принцесо - тихим голосом промовила Сабія.

— Сабія?

— Йдіть б..без м..мене. 

— Нізащо!

— П..прошу! П..послухайте м..мене хо..хоча б раз!

— Сабія..

— Йдіть!!

— Гестія ходімо!

— Ход..дімо.

Сабія вирвалась за допомогою своєї сили, і почала всіх відштовхувати від нас, я теж їй допомагала.

Замітивши як Тайсон вже біля виходу, я швидко побігла до нього.

Коли ми вийшли на вулицю, як на здивування нікого там не було.

— Тайсон, де знаходиться та сама криниця з ритуалу?

— Вона знаходиться ззаді цього палацу. Але навіщо тобі?

— Побачиш, ходімо.

Коли ми прийшли, криниця була дуже старовинна, створена з каменю якого я ще не бачила.

Підійшовши ближче, Тайсон поклав зв'язане тіло біля криниці.

— Це не простий камінь, як ти замітила - сказав Тайсон.

— Цікаво.

— Що будемо робити далі?

— Кхм, дітоньки – почувши звук біля нас.

— Ой, тітонько ви як? Голова не болить? – із сарказмом сказала вона.

— Я помщусь! Тобі все так просто не минеться!

— Уже минулося. 

— Минулося? Та я тобі..

— Все, хватить вести дурну бесіду! Розказуй, де мої батьки!

— Що ж тут розказувать.

— Твої і інші батьки 3-ох дітей, спеціально народжували для цього ритуалу, також вони підписували договір, в кінці якого отримували нагороду.

— Я це знаю.

— Не все ти знаєш. В кінці цього договору, було чітко, чорне по білому написано.