Читати книгу - "Пʼять пелюсток любові, Юлія Келер"

- А відчуття начебто кілька годин. Ми ніби їздимо по колу. Ми колись приїдемо?

"Все вказує на те, що потрібно бути черствим, щоб про тебе не терли ноги. Я не думаю, що мені вдасться завершити свою роботу", - думала Юкі вголос і дивилася у вікно, але вона розуміла, що зараз про це думати безглуздо. "До всього великого людина приходить по кроках, і переживання з вершини здаються марними".

"До мене повернулася знову паніка, - продовжувала думати Юкі. - Жахливе почуття, коли все всередині стискає і нема чим дихати". Коли їй було потрібне розуміння Саймона, то вона використовувала цю фразу про панічну атаку. Саймонові було добре відоме це почуття. Його важко описати. Це потрібно пережити і тоді тебе коробить, варто лише почути це слово.

- Досі не розумію, де моя ніша і в чому її сенс.

Саймон мовчки слухав вирваний із міркувань монолог дивної Юкі - кохання всього його життя. Вона втрачала думку, запиналася, потім знову щось говорила, важко зітхала, бо не було шляху назад, а лише вперед чи по колу.

Юкі у себе в голові була як за ґратами. Дуже рідко виходило в неї залишити зону особистого комфорту. "Що в мені знайшов Саймон? - думала вона, дивлячись на його прекрасне обличчя. - Він зовсім заплутався, бідолаха".

Юкі опинилася в глухому куті, а йти назад небезпечно. Вона боялася ворухнутися. Дивилася вниз від своєї втраченості. Безвихідь гірка на смак. Спочатку вона здається несправжньою, ніби це просто сплутаність свідомості, але коли так триває вже багато років, то єдине, що все з кожним роком більше глине, так це те, що час уже навчиться виходити сухим з води. Зайві емоції як причина або низької самооцінки, або нестабільного психічного стану, інколи ж і те й інше.

- Чоловіки роблять із своїх жінок параноїків, - сказала Юкі.

- Що так раптом? - Саймон пожвавішав. Він не сподівався почути нічого іншого. Іноді на Юкі щось находило.

- Зараз з тобою говоре моє передчуття. Ненавиджу чоловіків, які проголошують себе главою сім'ї, а потім нарікають на своїх коханих дружин. - Юкі хмикнула. - Значить, він поганий бос, якщо раптом дружина йому не догодила. Значить, робив що не так, раз вона тепер як монстр у спідниці, завжди незадоволена і огризається. Уваги мало приділяв, нехтував її бажаннями, поспішав до друзів, коли їй хотілося побути разом, щоб повозився з нею, повечеряв, сходив у кіно. Все в його руках. У молодості всі ми жінки як пластилін - що зліпив, те й одержав. Вибрав би іншу тактику, інший сценарій, то дивишся, і дружина була б щасливою і сам був задоволений.

- Це перекидання відповідальності на іншого, - випалив Саймон.

- Здрасті! - Юкі обурилася. - Це тільки здається збоку, а насправді це лише елементарне нагадування про те, що голова сім'ї відповідальності має більше.

***

Юкі прокинулася, лежачи на спині, і відчула під собою всі зручності нового матраца. Чомусь саме з цією думкою вона розплющила очі, мимоволі вилупившись у стелю. Вона, на превеликий подив, виявила себе в просторій, по-сучасному обставленій кімнаті з найменшою кількістю меблів, але великою кількістю квітів, і відразу згадала, що частина їхня пластикова. Юкі не любила поливати квіти. Їй лише подобалася присутність та відчуття зелені в будинку. Соковитість різнокольорових фарб тішила око.

Юкі було важко вдавати, що вона задоволена. Вже стільки часу минуло. Вони жили в цьому будинку - окремо та тихо. Кожного божого дня Саймон їздив на роботу. На новій машині. У нього їх було дві: кабріолет та величезний джип, який багато "жер" бензину.

Їхнє життя змінилося. Минуло чимало років. На місці лавандового поля вже давно блищав асфальт. Будинки були збудовані за останніми технологіями. Замість заправки стояв супермаркет, як того бажав дядько Кодзі. Сусіди не ходили один до одного у гості. Кожен жив сам по собі. Сідав у гаражі в машину і там  із неї виходив.

Юкі не була такою, як раніше. Їй не треба було більше прикидатися, не треба було стояти біля дзеркала та наносити макіяж. У неї був татуаж брів і стрілки на повіках, а ще блискуче пряме волосся по плечі. Вона не мала ні друзів, ні дітей. Вона навіть не могла завести собаку чи кішку, бо тварина померла б від туги.

Юкі було дуже самотньо, але це дозволяло їй піти в себе. Саймон багато працював, затримувався на роботі. Юкі розважалася тим, що блукала по дому, перебирала речі в шафах або спускалася в тренажерний зал і бігала на біговій доріжці до сьомого поту. Потім вона йшла в душ і думала про те, що незмінним був захід сонця. Майже щовечора сонце однаково сідало за обрій і одночасно заливало світлом західні вікна.

Грози в їхніх краях були рідко. З глобальним потеплінням ця місцевість перетворилася на посушливий сумний регіон, де росли кактуси. Усі мешканці носили схожий одяг. Це були або класичні штани зі стрілками та жилеткою поверх білої лляної сорочки, або спідниця-олівець із завищеною талією. В усіх приміщеннях працювали кондиціонери. Надвір ніхто не виходив. Усі пересувалися на своїх машинах.

На Юкі та Саймона косилися. В основному через Саймона. Він часто їздив у місто у справах, і це дратувало місцевих жителів. Вони неодноразово зустрічали Юкі в супермаркеті і натякали їй на те, що потрібно долучити Саймона до їхньої громади. Він надто виділявся, а соціалізація завжди мала силу. Більшість зумовлювала майбутнє. Саймон був сам по собі. Тільки Юкі тримала його тут. Все ж таки була одна перевага - недоторканність особистого простору.