Читати книгу - "Анексія: Острів Крим"

Пізніші дані підтвердять, що кримська військова операція «зелених чоловічків» суттєво підняла персональний рейтинг президента Росії. Чимало незалежних аналітиків та експертів заявили, що саме це зростання підтримки Владіміра Путіна було однією з побічних цілей «кримської весни». Характерно, що наприкінці 2013 року цей показник у Путіна був найнижчим з початку його правління, а від часу Кримської кризи демонструватиме стабільну тенденцію зростання.

Про це свідчать результати соціологічного дослідження фонду «Громадська думка»: «Відповідаючи на запитання „За кого ви проголосували б, якби президентські вибори відбулися найближчої неділі?“, Владіміра Путіна обрали 53% респондентів. „Це значення електорального рейтингу президента Путіна явно вище від того, що було тиждень тому — 48%“, — уточнюють соціологи. „Нинішній електоральний рейтинг Путіна підтверджує, що в умовах реальних виборів чинний президент Путін упевнено перемагає в першому турі з результатом, близьким до 70% голосів“, — прогнозують соціологи, ураховуючи можливий рівень явки на вибори, кількість виборців і низку інших показників. Репрезентативне опитування населення РФ було проведене 8–9 березня 2014 року. У ньому взяли участь 3 тисячі респондентів з 204 населених пунктів у 64 суб’єктах РФ. Статистична похибка не перевищує 2,5%»572.

У ці дні, за інформацією Ігоря Тенюха, Росія почала завозити до Криму спецназ із Чечні. Також він заявив, що Україна створить армію, яка відповідає потребам часу: «Усі зусилля уряду й Президента спрямовані на те, щоби ситуацію у Збройних Силах виправити кардинально. Ми, по суті, створюємо нові Збройні Сили. Це питання найближчого майбутнього»573.

Заступник міністра оборони РФ Анатолій Антонов вирішив спростувати інформацію Тенюха про значне накопичення російських ЗС на кордоні з Україною: «Цифри, що характеризують „російське військове угруповання“ біля кордонів України [Тенюхом. — Прим. ред.], також озвучені для того, щоби „вразити“ деяких слабкодухих парламентаріїв і „широку міжнародну громадськість“. При цьому українському військовому відомству добре відомо, що російські Південний і Західний військові округи, разом узяті, не нараховують названої Ігорем Тенюхом кількості танків і бойових вертольотів. А чисельність особового складу, „дислокованого в прикордонній з Україною зоні“, цілком імовірно, розраховувалася з урахуванням сімей військовослужбовців»574.

Агентство «Крымские новости» повідомило про зустріч делегації з Москви з Духовним управлінням мусульман у Криму, очевидно, лояльних до Кремля: «У рамках візиту пройшла зустріч Муфтія мусульман Криму хаджі Еміралі Аблаєва з Муфтієм Москви, Центрального регіону та Чувашії Альбіром Кргановим і Муфтієм мусульман Санкт-Петербурга та Північно-Західного регіону Росії Равілєм Панчєєвим»575.

Відбулася півгодинна телефонна розмова Владіміра Путіна з Мустафою Джемілєвим. За словами останнього, президент РФ уперше не заперечував наявності російських військ у Криму та просив, щоби кримські татари уникали конфлікту, у який, на його думку, їх хочуть утягнути «українські націоналісти, бандерівці».

Андрій Сенченко прокоментував: «Я для себе намагаюся зрозуміти, що може запропонувати Путін. Спокушатиме національною автономією в Криму? Я не думаю, що таким посилам повірить Джемілєв. Тут виникає питання — як це кореспондується з обіцянками, які дає окупаційна адміністрація слов’янам у Криму»576.

Крім того, Джемілєв розповів українським журналістам, що Путін, взагалі-то, не визнає Україну як суверенну державу: «Я сказав Путіну, що найважливішим є питання територіальної цілісності нашої країни, тому що її порушення є порушенням тієї домовленості, яка підписана країнами-гарантами: США, Великою Британією та Росією — у 1994 році в обмін на нашу відмову від ядерної зброї. На цю тему — територіальної цілісності України — Путін торкнувся такого питання, що самопроголошення незалежної України не зовсім відповідало радянським нормам, які передбачають процедуру виходу зі складу СРСР»577.

Дмитро Тимчук дав із цього приводу такий коментар: «Ми завжди сприймали кримських татар як якесь консолідоване співтовариство. Уже в березні 2014 року ми, група ІС, переконалися, що це далеко не так: у Меджлісі постійно йшли якісь конфронтації та спостерігалася істотна різниця в думках. Просто кримські татари не виносили це на публіку. Озвучувалися ідеї й вести боротьбу, і „співпрацювати“ з окупантами. Візьмемо один красномовний факт: за даними голови Меджлісу кримськотатарського народу Рефата Чубарова, з 20 тисяч біженців із Криму 9–10 тисяч (тобто половина!) — це кримські татари. Гадаю, це гарна ілюстрація „любові“ кримських татар до Росії. Насправді для ініціювання повстанського руху потрібні різні фактори. У цьому випадку Україні лише належить його ініціювати, оскільки із зазначених вище причин ми втратили цю можливість у лютому — березні 2014 року. Ми не повернемо Крим дипломатичним шляхом. Попереду в нас — серйозна підготовка й до диверсійної роботи, і до ініціювання та підтримки повстанських рухів».

На засіданні уряду перший віце-прем’єр Віталій Ярема повідомив: «Військовим у необхідних обсягах доставляються паливно-мастильні матеріали, вирішуються питання поставок речового майна. Крім того, виділено 125 млн. грн. для одноразового грошового забезпечення військовослужбовців Криму».

У ці дні, пам’ятаю, був свідком розмов кількох новопризначених високопосадовців з Адміністрації Президента, де обговорювалося шантажування Міноборони та прем’єра Яценюка українськими військовими в Криму: мовляв, вони не виконуватимуть жодних наказів в. о. Президента, якщо їм не виплатять заборгованості по зарплатах — на той момент понад 100 млн. грн. Уряд Арсенія Яценюка в умовах економічної кризи шукав ці гроші в порожньому Держказначействі, пограбованому ще до втечі Януковича. І згодом кошти дійсно були знайдені й виплачені, але змінити ситуації це вже не могло.

Нижня палата Конгресу США з подачі республіканця Еда Ройса та демократа Еліота Енгела обговорила проект резолюції на підтримку введення санкцій проти Росії через події в Криму та схвалила її: 402 — за, і лише 7 — проти. Резолюція мала виключно рекомендаційний характер.

Не всі в Євросоюзі поділяли думку, що вторгнення Росії до Криму спричинить запровадження жорстких економічних санкцій. Так, Жозе Мануель Баррозу взагалі заявляв, що не треба псувати стосунки з Росією через цей конфлікт: «Ми не повинні втрачати час, щоби підготувати пакет підтримки, щоби зупинити хвилю й допомогти Україні стабілізувати економічну та фінансову ситуацію. Ми не просимо, навіть не пропонуємо нашим партнерам зі Східного партнерства відвернутися від Росії».

Андрій Сенченко, очевидно, узагальнив дані, раніше озвучені американською розвідкою, і ті, які надали українські спецслужби: