Читати книгу - "Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України"

7. Усі інші вимоги, крім названих у пп. 1 — 3 ч. 1 ст. 112 ЦК, задовольняються в четверту чергу. До них, зокрема, належать усі цивільно-правові вимоги, які не віднесені до перших трьох черг. Учасники юридичної особи при цьому кредиторами не визнаються взагалі. Вони внесли вклад у статутний капітал і несуть ризик його неповернення, а за умови успішної діяльності вони отримують значні доходи в порядку розподілу майна юридичної особи після розрахунків з кредиторами (за винятками, коли такий розподіл не допускається).

8. Правило ч. 2 ст. 112 ЦК дещо обмежує можливості здійснення прав кредиторів щодо підприємства, що ліквідується, якщо ліквідаційна комісія заперечує ці права. Але немає будь-яких підстав не застосовувати це правило. Таким чином, кредитори пред'являють свої вимоги до юридичної особи, що ліквідується, впродовж строку, встановленого ліквідаційною комісією, який не може бути менше двох місяців з моменту публікації повідомлення про ліквідацію (ч. 4 ст. 105 ЦК). Але строки для відповіді на вимоги кредиторів, що заперечуються ліквідаційною комісією, не встановлено. Та й обов'язок відповідати не встановлений. Тому кредитор може узнати про заперечення його вимог до юридичної особи, що ліквідується, з запізненням. Це законодавець не враховує і суворо обмежує строк, впродовж якого кредитор в таких випадках може звернутися з позовом до суду в зв'язку з відмовою в задоволенні вимоги. Таке звернення можливе до затвердження ліквідаційного балансу. Але ж звернення до суду в межах цього строку не призупиняє ліквідаційної процедури (правда, суд не позбавлений права призупинити її в порядку забезпечення позову). За рішенням суду вимоги кредитора можуть бути задоволені тільки за рахунок майна, що залишилося після ліквідації юридичної особи. Букви закону треба додержуватись. Тому навіть при набранні чинності судовим рішенням про задоволення вимоги кредитора до затвердження ліквідаційного балансу і до закінчення розрахунків з іншими кредиторами виконання рішення суду про стягнення заборгованості здійснюється за рахунок майна, що залишилося після ліквідації юридичної особи.

9. Зазначення того, що кредитори, вимоги яких до юридичної особи, що ліквідується, мають право звернутись з позовом до ліквідаційної комісії, слід тлумачити з урахуванням ч. 3 ст. 105 ЦК, відповідно до якої комісія щодо припинення юридичної особи виступає в суді від імені цієї юридичної особи. Отже, відповідачем за такими позовами належить називати юридичну особу, що ліквідується, а не ліквідаційну комісію.

10. Якщо кредитор пропустив встановлений ліквідаційною комісією строк для пред'явлення вимог до юридичної особи, що ліквідується, ці вимоги задовольняються за рахунок майна, яке залишилося після розрахунків з кредиторами, котрі заявили свої вимоги своєчасно.

11. У разі відхилення вимог кредитора ліквідаційною комісію, якщо після цього кредитор не звертався з позовом до затвердження ліквідаційного балансу, відповідні зобов'язання та інші правовідносини припиняються. Такі ж наслідки наступають і при пред'явленні кредитором вимог після затвердження ліквідаційного балансу. Це не виключає задоволення вимог таких кредиторів за рішенням ліквідаційної комісії. Вважаються погашеними, тобто припиняються, також вимоги, що не задоволені за відсутності у юридичної особи, що ліквідується, майна.

12. При застосуванні правил ст. 112 ЦК треба мати на увазі і правило ч. 3 ст. 110 ЦК, відповідно до якого у випадках, якщо майна юридичної особи недостатньо для задоволення вимог кредиторів, юридична особа ліквідується в порядку, встановленому для відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом. Таке ж правило сформульоване в ч. 5 ст. 7 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

13. Ліквідаційна комісія не позбавлена права укладати договори щодо відчуження майнових прав юридичної особи, що ліквідується. Необхідність у цьому може бути обумовлена неможливістю стягнення заборгованості з боржника впродовж встановленого строку ліквідації юридичної особи, що є у відповідних правовідносинах управненою. У випадках, коли договором між юридичною особою, що ліквідується, і боржником було заборонено передавати права, вони можуть бути передані тільки учасникам юридичної особи відповідно до ч. 4 ст. 111 ЦК. Це не дуже вдале законодавче рішення. Але і підстав відступати від нього немає.

1. Господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками.

2. Господарські товариства можуть бути створені у формі повного товариства, командитного товариства, товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерного товариства.

1. Ця стаття визначає господарські товариства як юридичні особи та вказує на одну ознаку таких юридичних осіб: їх статутний (складений) капітал повинен бути поділений між учасниками на частки. Тут дано досить загальне визначення. До того ж закон допускає виняток із загального правила навіть щодо єдиної названої ознаки господарських товариств: деякі господарські товариства можуть створюватись однією особою (ч. 2 ст. 114 ЦК; ч. 1 ст. 79 ГК [42]). Але і при цьому статутний (складений) капітал господарського товариства має ділитися на частки. У ст. 87 ГК вживається термін «статутний фонд» господарського товариства. Більш доцільно користуватися термінологією Цивільного кодексу, оскільки положення Господарського кодексу щодо цього є недостатньо чіткими. Так, Цивільний кодекс чітко розмежовує поняття статутного та складеного капіталу. Статутний