Читати книгу - "Спогади. Том 1, Карл Густав Еміль Маннергейм"

На підставі цих наміток було внесено певні зміни в статут об’єднання, затверджені наступної осені. Найважливіші з них стосувалися цілей діяльності, які доти були досить вузькими, а також його адміністрації. Як і до Маннергеймівської спілки, я прагнув залучити до діяльності Червоного Хреста дедалі ширші верстви населення й компетентних кадрів. Центральну управу, яка згодом почала називатися Рада Червоного Хреста, було збільшено до 30 членів. З неї виокремили названий згодом центральною управою виконавчий орган, члени якого мали присвятити себе праці в Червоному Хресті активніше, ніж було можливо до того. На завершення було ще вибрано жіночий комітет для пропагандистської роботи і збирання коштів, а також головного секретаря, який мав виконувати роль сполучної ланки між різними органами і формами діяльності. Місцеві об’єднання були наразі лише в деяких містах, але тепер метою став поділ країни на округи, кожен з власною управою. Головне завдання Червоного Хреста мало стати збірним, із намаганням сприяти співпраці між органами, вже створеними раніше, без втручання у їх спеціальні функції; крім того, до його програми не було наміру вносити нові завдання в галузі соціальної праці, для якої вже діяли чимало спеціальних організацій. Такі завдання вносилися би лише у виняткових випадках.

Коли Міжнародна федерація товариств Червоного Хреста запросила голову Фінляндського Червоного Хреста взяти участь у своїй конференції в Женеві в березні 1922 року, мені випала нагода вникнути в організацію закордонних сестринських об’єднань та їх функції і в воєнний, і в мирний час. Вони дедалі активніше почали скеровувати свою працю на мирні галузі, насамперед на захист дітей, поліпшення загального здоров’я народу, а також протидію епідеміям. Коли я повертався, в мене з’явилася нагода познайомитися з грандіозною діяльністю Шведського Червоного Хреста, і той контакт став основою для фінляндсько-шведської співпраці цих організацій, яка згодом стала дуже корисною.

Аби сподіватися на початок плідної праці, для центрального органу Червоного Хреста треба було знайти свій осередок і створити для його господарства тривку основу. І нам таки вдалося незабаром придбати будинок з достатньо просторими складськими площами для зберігання медичних матеріалів. Грошові фонди поповнювалися завдяки збиранню коштів, святам і доброчинним базарам, організацію яких узяв на себе жіночий комітет під керівництвом його енергійної голови, пані Карін Рамсай. Значні суми давали і спеціальні поштові марки, ігрові автомати й лотереї. Кількість пожертв дедалі більшала і свідчила про те, що цілі нашої праці зрозумілі всім. У результаті Днів Червоного Хреста та інших заходів сільська діяльність нашої організації поступово набула дедалі стабільніших форм.

Природно, що Червоний Хрест і Маннергеймівська спілка від самого початку контактували між собою. Для створення стабільнішої основи їх співпраці я 1925 року запропонував приєднати Маннергеймівську спілку до Червоного Хреста як самостійний відділ, що опікувався захистом дітей і працею для здоров’я народу, як потім і сталося. Так обидві спілки опинилися в рамках спільної окружної організації, і в такий спосіб було заощаджено і робочу силу, й кошти. З’явилася міцна основа для програми мирного часу, яку представляла Міжнародна федерація товариств Червоного Хреста. Основними завданнями, пов’язаними з цією працею, були просвітницька діяльність, піклування про потреби медичного догляду на периферії, організація питань перевезень хворих, а також створення складів прокату медичних матеріалів. Тут можна коротко торкнутися деяких завдань, які були особливо близькі моєму серцю.

Репутацію Червоного Хреста у прикордонних районах зміцнила пропозиція про поширення медичного догляду і на ці знедолені далекі терени. Це питання було поставлено на розгляд 1925 року з ініціативи губернатора Іґнатіуса і від самого початку було сприйнято з симпатією. Уже наступного року відкрилася перша медична частина Червоного Хреста. Уздовж східного кордону їх невдовзі з’явилося більше, і в тих частинах досвідчені медсестри доглядали пацієнтів, які через брак коштів і великі відстані не мали змоги отримати термінову медичну допомогу. Крім виконання функцій медсестер, керівниці медичних частин мали провадити й соціально-оздоровчу консультаційну діяльність. Більшість тих медичних частин було втрачено 1940 і 1944 року під час зміни кордонів, але у відновлювальній програмі Червоного Хреста будування нових частин посідає першочергове місце.

Для підтримки інвалідів визвольної війни, які потребують допомоги, я разом із побратимами заснував пенсійний фонд, який мав власну адміністрацію. 1926 року я запропонував Червоному Хресту взяти на себе опіку цим фондом, а також інвалідами війни, яких спіткали важкі хвороби або які потребували постійного лікування. Так я хотів домогтися зосередження коштів і сил, і коли мою пропозицію реалізували, ця діяльність могла тривати в масштабніших формах.

З ініціативи професора Фальтина було складено всефінляндський список знедолених із вродженим незрощенням піднебіння. Кожен по черзі лягає на операцію до професора Фальтина і повертає собі здатність нормально говорити. Після операції пацієнти дістають змогу взяти участь у розмовних курсах, за допомогою яких стають працездатними, а їхнє життя набуває нової цінності.

Під час загальносвітової економічної кризи 1931–1933 років Фінляндії довелося зазнати скрути. Наші товари було важко продати за кордон, і внаслідок цього збільшилося безробіття. На прохання уряду Червоний Хрест розпочав протидію національному лиху, спрямовуючи свої зусилля насамперед на Виборзьку, Куопіоську й Оулську губернії, де державі й муніципалітетам не до снаги було організувати загальні громадські роботи. У столиці було створено кризовий комітет, головою якого став відомий своїми гуманітарними інтересами радник хліборобства Едвард Б’єркенгейм, а в сільській місцевості — губернські комітети під проводом губернаторів. Ця діяльність, розпочата зверненням до всіх верств населення, знайшла живий відгук. Вона охоплювала в країні 161 муніципалітет із 600, тобто понад 100 000 дорослих осіб і близько 160 000 дітей, а витрати на субсидії зросли до більш як 15 мільйонів марок. У роки кризи було набуто чимало досвіду, на основі якого згодом остаточно оформилась окружна організація з центральним органом, яка мала змогу діяти і в воєнний час.

Ще 1922 року на основі загальних порад військових органів почалася розробка планів організації обороноздатності. З цією метою було намічено плани мобілізації з використанням медичних матеріалів і персоналу, складів медикаментів, польових шпиталів, транспортних засобів, лікарів з освітою військового хірурга і медсестер, а також допоміжного персоналу для служби польової медицини.

Цю працю доводилося починати з самого початку: склади Червоного Хреста були замалі, а матеріали польових шпиталів, які лишилися зі світової війни, виявилися майже непридатними для використання. Починаючи від 1923 року, Червоний Хрест мав годящі складські приміщення в своєму будинку і завдяки угоді з аптекарськими об’єднаннями й великими універмагами міг забезпечити постійне оновлення медикаментів, які не могли довго зберігатися.

Після того як організація «Лотта Свярд» улітку 1922 року схвалила мою пропозицію співпраці,