Читати книгу - "Фінансист, Теодор Драйзер"

Цілий тиждень минув у очікуванні, і нарешті, коли нерви Батлера вже напружилися до межі, настала розв’язка. Ков­первуду на той час вже було висунуто офіційне обвинувачення, і він очікував суду. Ейлін час від часу повідомляла йому, як, на її думку, ставиться до нього її батько. Свої здогади вона будувала, звісно, не на розмовах з Батлером — він тримався з дочкою досить замкнуто, не бажаючи, щоб вона знала, як невпинно він клопочеться про кінцевий крах Ковпервуда, — а на випадкових зауваженнях Оуена, який ділився почутим з Келемом, а той, нічого не підозрюючи, у свою чергу, переказував усе сестрі. Так, наприклад, вона дізналася, кого планують на посаду окружного прокурора, і яку він займе позицію в справі Ковпервуда, адже ця людина часто бувала у Батлерів удома і в конторі. Оуен сказав Келему, що Шеннон, вочевидь, докладе усих зусиль, щоб запроторити у тюрму Ковпервуда, і що, за словами «старого», це буде лише справедливо.

Вона дізналася також, що її батько стоїть на заваді Ков­первуду відкрити знову свою контору (адже це було би неприйнятною поблажливістю для злочинця).

— Та це буде просто щастя, якщо громадськість нарешті позбудеться цього пройдисвіта! — сказав якось Оуену Батлер, прочитавши в газеті статтю про боротьбу, яку Ков­первуд вів у всіх судових інстанціях.

Оуен потім запитував брата: чи не знає він, чому батько так жорстко настроєний проти Ковпервуда? Але той також нічого не розумів. Через Ейлін усі ці розмови доходили й до Ковпервуда. Так він дізнався, що суддя Пейдерсон, який мав судити його, — давній приятель Батлера, і що Стінера, імовірно, засудять до тюремного ув’язнення на строк, передбачений законом (але потім, звичайно, виклопотають йому помилування).

Ковпервуд з усіх сил бадьорився. Він запевняв Ейлін, що у фінансовому світі в нього є могутні друзі, які у випадку, якщо суд винесе і йому обвинувальний вирок, звернуться до губернатора з клопотанням про помилування. Та й узагалі він не думає, що його засудять, оскільки обвинувачення має недостатньо доказів. Уся справа в тому, що політичні верховоди, налякані невдоволенням публіки та під’юджувані Батлером, вирішили відігратися на ньому. Уся ця катавасія заварилася після отримання Батлером клятої анонімки.

— Якби не твій батько, радосте моя, — казав він Ейлін, — я б швиденько розправився з цим обвинуваченням. Я певен, що ні Молленгауер, ні Сімпсон особисто проти мене нічого не мають. Щоправда, вони хочуть вирвати з моїх рук ласий шмат — кінну залізницю і, відповідно, в першу чергу прагнуть полегшити долю Стінера. Але якби не твій батько, вони, звичайно, не зайшли б так далеко, не обрали би мене своєю жертвою. До того ж твій батько крутить оцим Шенноном і всією іншою дрібнотою, як йому заманеться. У тому й усе лихо! А почавши — вже не можуть зупинитися.

— Ах, я знаю! — відгукнулася Ейлін. — Усе це через мене! Якби не я і не ці його підозри, він би, звісно, прийшов тобі на допомогу. Іноді мені здається, що це я принесла тобі всі нещастя. Я вже не знаю, що й робити. Я готова навіть не зустрічатися з тобою деякий час, якщо це може допомогти тобі, але зараз, напевно, вже нічим не допоможеш. О, як я кохаю тебе, Френку! Для тебе я готова на все! Яке мені діло до того, що думають або кажуть люди? Я кохаю тебе!

— Тобі так лише здається… — пожартував він. — Згодом розлюбиш! Знайдуться інші.

— Інші? — вигукнула Ейлін, і голос її пролунав зневажливо й обурено. — Тепер для мене не існує інших! Мені потрібен тільки ти, Френку! Якщо ти коли-небудь покинеш мене — я не захочу більше жити! От побачиш!

— Не кажи так, Ейлін! — розсердився Ковпервуд. — Не хочу чути дурниць. Нічого ти з собою не зробиш. Я тебе кохаю, і ти знаєш, що я тебе не покину. Але якби ти кинула мене, тобі, мабуть, було б краще.

— О, які нісенітниці! — вигукнула вона. — Кинути тебе! І я, на твою думку, на це здатна? Але якщо ти кинеш мене — пам’ятай, що я тобі сказала! Присягаюся, я так і зроблю…

— Ну, годі-годі! Замовкни!

— Клянуся тобі! Присягаюся своїм коханням! Присягаюся твоїм благополуччям і моїм власним щастям! Я накладу на себе руки. Мені потрібен тільки ти!

Ковпервуд встав. Пристрасть, яку він у ній розбудив, тепер уже лякала його. Ця пристрасть була небезпечна і невідь-куди могла завести їх обох.

Це був похмурий день листопада, коли Олдерсон, сповіщений черговим нишпоркою про прихід Ейлін і Ковпервуда в будинок на Шостій вулиці, з’явився в конторі Батлера і запропонував йому негайно їхати з ним. Але навіть тепер Батлеру важко вірилося, що він знайде свою доньку в такому місці. Яка ганьба… Який жах… Що він їй скаже? І чи вистачить йому сил їй дорікати? Що йому робити з Ковпервудом? Його великі руки тряслися вже через саму думку про те, що йому зараз треба пережити. За декілька будинків до місця призначення з’явився другий агент, який чергував на протилежному боці вулиці. Батлер із Олдерсоном вийшли з екіпажа та разом попрямували до під’їзду. Було вже десь пів на п’яту. В одній з кімнат будинку, до якого вони підійшли, у цей час сидів Ковпервуд без піджака й жилетки і слухав нарікання Ейлін.

Кімната, де вони зустрічалися, була типовою для уявлення обивателів про розкіш. Більшість меблевих гарнітурів, які випускалися на тодішній ринок, являли собою імітацію «стилю» одного з Людовиків. Портьєри, як правило, були важкими, розшитими сріблом або золотом і найчастіше червоними. Килими вирізнялися яскравістю візерунку та густим шовковистим ворсом. Меблі, з якого б дерева їх не виготовляли, вражали своєю громіздкістю та багатством оздоблення. У згаданій нами кімнаті стояло важке горіхове ліжко, гардероб, тумбочка й туалетний столик з того ж таки дерева. Над столиком висіло велике прямокутне дзеркало в рамі з позолотою. На стінах, у рамах з такою ж позолотою, красувалося декілька пейзажів без смаку і зображень оголених жінок. Стільці з позолотою були обшиті парчею яскравих кольорів із блискучими мідними гвіздками. На товстому