Читати книгу - "Магія у подарунок, Мiла Морес"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Четвер. Я сама доброта. Вже не огризаюся Діену, не кличу його дияволом. Він, звичайно, бісить мене своїми витівками, але в мені зародилася вдячність. Не хочу цього відчувати, але якщо зізнатися собі, то я вдячна братові Енді за те, що він показав мені інший світ. Весь цей острів просто казковий. Я закохана у нього. Хочу бувати тут частіше.
- Ну, мала, чим займемося сьогодні?
- Можна мені побачитися з Енді?
Його посмішка змінилася похмурим виразом. В очах промайнула лиха іскра. Здається, на його обличчі так виглядає злість.
- Ні, - відрізав. Пішов.
Та й скатертиною дорога. Так роблять усі чоловіки.
Гаразд, сама посиджу, помрію про Енді. Завтра ми маємо побачитися. Навіть не знаю, чи варто готуватися до цього сімейного дня. Піду блукати пляжем, якщо Діен залишив мене одну.
Я не встигла насолодитися тишею та спокоєм, бо побачила на пляжі дві чоловічі постаті. Досить далеко від мене, але я впізнала обох у ту ж мить. Це ж мій Енді поряд з Діеном! Біжу до них назустріч, серце обливається радістю, я запалююсь зсередини, тремчу від нетерпіння. Ось-ось я порину в його обійми.
Невже Діен прислухався і вирішив виконати моє бажання? Може… не такий вже він поганець.
Чому я так довго біжу? Вони ж були за п'ятдесят метрів! Відстань не скорочується. Маячня якась. Бачу вдалині єхидну усмішку старшого брата. Це він, козлина, відкидає мене назад, так моя пробіжка буде нескінченною. Намагаюся переміститися до Енді, але опиняюся на десять метрів позаду. Ще одна спроба – і я валяюсь на піску.
Бачу, як Енді кидається на брата, показує рукою на мій бік, щось кричить, але голоси до мене не долітають. Тепер я стою за прозорою стіною, яка вишикувалася впоперек лінії пляжу. Схоже на такий же купол, який Енді ставив навколо мене для захисту, але цього разу вони самі наче всередині, а я залишилася зовні.
Енді! Ти чуєш мене? Ти чуєш мої думки? Подивися на мене зараз, Енді! Дай мені знак! О, я тебе так кохаю, Енді!
Жодної реакції. Він продовжує сперечатися із братом, мене для них ніби не існує. Я не можу переміститися до них, не можу докричатися, взагалі нічого не можу вдіяти. За прозорою стіною вже бійка. Вони валяються на піску, по черзі заламують один одному руки, чіпко хапають за шию, передпліччя, за ноги. Перекидаються на піску, як діти, тільки удари у них дорослі. Здається, в Енді вже розбита губа, він не перемагає, помітно програє братові.
Я знаю, чому Діен зараз сильніший. Він безсовісно користується всіма доступними засобами, магією також, а Енді проти нього нема чого пред'явити. Він відповідає йому самотужки. Щось кричать один одному між ударами, то піднімаються на ноги, то знову перекидаються на пісок.
Я так хочу допомогти Енді! Але ж я не знаю, що робити! Діен вже готовий ударити Енді головою об своє коліно. Покидьок!
- Ні, Діене! Ні! - стукаю в невидиму стіну, зриваю голос, але вони не звертають на мене уваги. Мої крики скоро перетворяться на істерику, я вже на межі.
Про що вони там сперечаються? Сподіваюся, це не через вчорашню розмову з Діеном. Ох, Енді, пробач мені. Мені так шкода! Я надто багато йому розповіла. Що там зараз відбувається? Старший брат за мене заступається? Повчає молодшого?
Я придумала! Збираю всі свої сили долонями, фокусуюсь на воді океану. Вона плескається біля ніг братів, отже надходить усередину купола. Набираю більше води, тягну її руками до берега. Я відчуваю в собі стільки сил, скільки в мені ще не було. До берега підходить хвиля, щось схоже на міні-цунамі. Місто таким не змити, але двох забіяків вийде. Вони навіть не звернули увагу на те, що відбувається, старший щось говорить молодшому, утримуючи його в небезпечній близькості від коліна. Більше чекати не можна. Обвалюю воду на братів, ніби розганяю стурбованих березневих котів. Обидва збиті з ніг, їх змиває хвилею, прямісінько до океану.
Господи, сподіваюся, Енді вміє плавати! Я ж відправила їх у стихію Діена. Що я наробила?! Коти не люблять воду!
- Енді! - Кричу, поки є сили, - Енді!
Обидва показалися над водою, поступово виходять на берег.
Фух. Вміє плавати. Це добре. Сподіваюся, не ображений на мене.
Обтрушуються. Добре, що не по-собачому. Усміхаюся несміливо, скоріше винувато. Всім виглядом прошу вибачення в Енді, ось-ось впаду навколішки.
Чоловіки стали навпроти, дивляться в упор, мовчать, про щось думають. Припускаю, що здивувалися тому, звідки в мене стільки сили. Я і сама трохи в шоці.
Так само гладжу прозору стіну. Відстань між нами скоротилася до двадцяти метрів. Я чітко бачу свого коханого, шукаю у його обличчі емоції. Він сумний. Ну хоч губи в порядку. Вони такі ж красиві та пухкі, як раніше. А яке тіло у мого героя! Він чудово виглядає, тіло супергероя, мої клітинки вже тремтять.
Вони що спеціально обидва лише в плавках? Намагаюся не помічати Діена, що стоїть поруч. Він не менш гарний, ще більш рельєфний, помітно більший за брата, трохи вищий. Я мушу визнати, що старший теж зовні дуже привабливий. Але Енді мені рідніший.
Брати вже розмовляють, по черзі вказують руками на мене. Енді сердиться, Діен зло посміхається. Я хочу торкнутися мого хлопця. Він так близько, але я навіть голосу не чую. Що я ще можу зробити?
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Магія у подарунок, Мiла Морес», після закриття браузера.