Читати книгу - "Дитинство. Молодість. Літня пора, Джон Максвелл Кутзее"

Коли наближалася друга година, я відчула, як у мені піднімається жар. Дитина відчула теж. Вона була неспокійна, плакала, чіплялася за мене, не хотіла спати. Жар, але якого типу, запитувала я себе. Жар безумства? Жар люті?

Я чекала, але Джон не прийшов ані о другій, ані о третій. Він прийшов о пів на шосту, на той час я вже заснула на дивані разом із Кріссі, гарячою і липкою, на моєму плечі. Дзвінок у двері розбудив мене, відчинивши, я ще похитувалась, у голові мені паморочилось.

— Вибач, я не міг прийти раніше, — мовив він. — Пополудні в мене уроки.

Звичайно, було надто пізно. Кріссі прокинулась і ревнувала по-своєму.

Згодом Джон повернувся, ми домовились і провели разом цілу ніч. Фактично, поки Марк сидів у Гонконгу, Джон щоночі був у моєму ліжку, йдучи рано-вранці, щоб не зіткнутися зі служницею. Втрачений сон я надолужувала собі дрімотою пополудні, а як надолужував Джон, я й гадки не маю. Можливо, його ученицям, отим португалкам, — ви ж знаєте про них, про ці уламки колишньої Португальської імперії? Ні? Нагадайте потім, щоб я розповіла вам, — можливо, його дівчатам довелося страждати за його нічну гульню.

Розпал моїх стосунків з Марком привів мене до нової концепції сексу: як змагання, як своєрідної боротьби, в якій ви докладаєте всіх зусиль, щоб скорити опонента своїй еротичній волі. Попри всі свої вади, Марк був більш ніж компетентним сексуальним борцем, хоча не таким витонченим, як я, і не таким несхитним. Натомість мій вердикт про Джона, — і тут нарешті, нарешті, надходить мить, якої ви чекали, містере Біографе, — мій вердикт про Джона Кутзее після семи ночей випробувань полягав у тому, що він не належав до моєї ліги, був не такий, як я тоді.

Джон мав те, що я назвала б сексуальним режимом, у який він переходив, роздягнувшись. У сексуальному режимі він міг виконувати чоловічу роль напрочуд адекватно, — адекватно, компетентно, — але, як на мій смак, надто знеособлено. Я ніколи не мала відчуття, що він зі мною, зі мною в усій моїй реальності. Радше складалося враження, ніби він кохається з якимсь моїм еротичним образом у своїй голові, можливо, навіть з якимсь образом Жінки з великої літери.

Тієї пори я була просто розчарована. Тепер я б пішла далі. Тепер я думаю, що актам його кохання був притаманний певний аутизм. Я пропоную це твердження не як критику, а як діагноз, якщо він цікавить вас. Аутичний тип трактує інших людей, як автомати, загадкові автомати. Взамін він сподівається, що і його трактуватимуть як загадковий автомат. Тож, якщо ви аутист, закоханість переходить у перетворення іншого в незбагненний об’єкт вашого бажання, і навпаки, буття коханим переходить у прагнення, щоб до тебе ставились, як до незбагненого об’єкта бажання, яке належить іншому. Два незбагненні автомати мають незбагненні стосунки з тілами одне одного — ось як я почувалася в ліжку з Джоном. Відбувалися два окремі процеси — його і мій. Яким був його процес, я не можу сказати, він був непрозорий для мене. Але підсумуймо: сексу з ним бракувало всякого запалу.

У своїй практиці я небагато знала пацієнтів, яких класифікувала як клінічно аутичних. Проте, оцінюючи їхнє сексуальне життя, я припускаю, що мастурбацію вони вважають за більш задовільну, ніж справжній секс.

Як я, здається, вже казала вам, Джон був тільки третім чоловіком, якого я знала. Три чоловіки, і я, сексуально обізнана, лишила їх усіх позаду. Сумна історія. Після цих трьох я втратила інтерес до білих південноафриканців, до білих південноафриканських чоловіків, їм була властива одна спільна риса, що її, як я з’ясувала, важко охарактеризувати, проте вона пов’язана з тим невловним блиманням, яке я помічала в очах Маркових колег, коли вони говорили про майбутнє країни, неначе всі вони були учасниками змови і мали створити якесь штучне, ілюзорне майбутнє там, де доти не видавалося можливим ніяке майбутнє. Здавалося, немов на мить відкривається затвор фотоапарата і розкриває всю фальш їхнього єства.

Звичайно, я теж була південноафриканкою, такою білою, якою тільки можна бути. Я народилася серед білих, виросла серед них, жила серед них. Але я мала друге «я», до якого могла повернутися: Джулії Кіш, або, навіть краще, Кіш Джулії з Сомбатхея. Поки я не покинула Джулію Кіш, поки Джулія Кіш не покинула мене, я могла бачити те, до чого решта білих були сліпі.

Наприклад, білі південноафриканці в ті дні любили думати про себе як про євреїв Африки, або принаймні ізраїльтян Африки: як про хитрих, безпринципних, витривалих і обачливих, що їх ненавидять і заздрять їм племена, над якими вони панують. Це все брехня. Нісенітниці. Треба бути євреєм, щоб знати єврея, так само як треба бути жінкою, щоб знати чоловіка. Ті люди були не суворі й навіть не хитрі, або недосить хитрі. І, безперечно, не були євреями. Насправді вони були немовлятами в лісі. Ось як я тепер думаю про них: величезна родина немовлят, про яких дбають раби.

Джон сіпався уві сні, і то так, що я не могла заснути. Коли я вже не мала сили терпіти довше, я струшувала його. «Тобі приснився поганий сон», — казала я. «Мені ніколи нічого не сниться», — бурмотів він у відповідь і одразу знову засинав. Невдовзі він знову сіпався і штовхався. Дійшло до того, що я почала тужити за Марком у своєму ліжку. Принаймні Марк спав, мов колода.

Досить про це. Ви вже маєте уявлення про картину. Не чуттєва ідилія. Далеко до неї. Що ще? Що ще ви хочете знати?

— Дозвольте запитати таке. Ви єврейка, а Джон — ні. Чи у вас були якісь тертя з цього приводу?

— Тертя? З якої речі тут мали бути тертя? Тертя з чийого боку? Зрештою, я не планувала одружитися з Джоном. Ні, ми з Джоном напрочуд добре порозумілися в цьому аспекті. Він не дуже любив північні народи, надто англійців. Англійці душили його, казав він, своїми добрими манерами, своєю добре вихованою стриманістю. Він віддавав перевагу людям, готовим віддати себе, і тоді інколи набирався сміливості, щоб віддати взамін і якусь свою частку.

Ще є якісь запитання, перше ніж я закінчу?

— Ні.

— Одного ранку (я заскакую вперед, я б хотіла вже позбутися цього клопоту)