BooksUkraine.com » Публіцистика » Записки Полоненого, Олекса Кобець 📚 - Українською

Читати книгу - "Записки Полоненого, Олекса Кобець"

54
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Записки Полоненого" автора Олекса Кобець. Жанр книги: Публіцистика. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 101 102
Перейти на сторінку:
тепер зветься колишня єдина українська газета «Рада», що була закрита царським урядом з першого дня війни, — одного дописа. Кость Даниленко десь на Харківщині, на велелюдних селянських зборах, виголосив доповідь, його дуже вітали й ухвалили закласти українську автокефальну православну церкву.

Приємно. Може, це й буде початком того, що український народ позбудеться, нарешті, амбасадорів московського синоду в особах отців Василіїв та їм подібних.

А без заробітків так скрутно. Щодня бігаю по департаментах Української Центральної Ради.

— У нас всє мєста заняти…

І бачу й чую, що відповідає, чорнильна душа його, який-небудь банькатий ректор департаменту, — відповідає «через ять», по-московському; бачу, що лежить перед ним Грінченків словник, уже досить потріпаний. І складає він, директор департаменту, напевно вже третій день пріючи, складає папірця «В міністерство продовольчих справ». І твердих знаків не забуває. І «продовольчих» у нього тричі виправлено: спочатку було «годувальних», потім «годівних», «годівельних» і, нарешті «продовольственних»…

Міністер народньої освіти Стешенко, на прохання:

— Дайте якоїсь роботи… Революції потрібні культурні сили…

…витріщує очі:

— А чого ви сюди приїхали?!

Грюкаю міністрові народньої освіти дверима, і блукаю, блукаю по Києву в пошуках праці, бо дедалі скрутніше стає та скрутніше.

В день, коли дозрів у душі одчай, вирішую йти до війська. Принаймні, тепер до свого, українського війська…

Перед кабінетом Головного Отамана сидить, дуже пихою надутий ад’ютант. Відповідає, навіть поглядом не вшанувавши:

— Головний Отаман у справах особливого (хотів «особистого» сказати) порядку не приймають…

— Але ж я не в особистій (підкреслюю) справі: на вимогу представника Украінської Центральної Ради в Стокгольмі…

— Всьо равно не приймають!..

І договорити не дав.

Далі йти нікуди. Коло замкнулося. Тут і дверима не грюкнеш: військо.

Перебрався на Воздвиженську 57. Довгими, тривожними ночами (бо цілі довгі ночі безперестанку гримлять у місті й поза містом постріли) сиджу коло маленької гаснички-мригалки, перебираю в пам’яті минулі дні й пишу оце, що тут написане.

Почалося повстання в київському арсеналі проти молодої Української Держави. З наказу Москви. Ніж у спину Українській Революції…

А чому не йдуть до Києва — боронити Українську Волю — потужні українські дивізії: Сірожупанна з Фрайштадту та Синьожупанні — з Німеччини?

Чи, може, це теж — «справа особливого порядку»?..

В ТАРАСОВУ НІЧ

Перший раз виставлено цю драматичну картину

в таборі полонених у Фрайштадті (Горішня Австрія).

З тої вистави зроблено й знімки до цієї книжки.

(Сцена кілька хвиль темна. Поволі, з правого боку починає розливатися срібний світ і з темряви вирисовується (праворуч) висока гора-могила з білим хрестом.

Рівночасно прояснюється решта сцени: — ліворуч, від могили видно безмежний степ, засіяний меншими могилами.

Чути гуркіт під землею і зпід одної могили встає сивоусий, блідий козак у вбранні часів Хмельницького, струшується і повільно наближається до середини сцени).

Козак:

Гей, як тяжко, як гірко в землиці лежать

Без утіхи живої;

Тягар рідного краю на грудях держать,

Тягар кривди, насильства, неволі!

Давить, гнітить кістки наша рідна земля,

Яку ми боронили;

Люд в кайданах чоло скробне низко схиля

На козацькі, лицарські могили.

Темно… Сплять мовчазнії простори, що ми,

В бій за волю ідучи,

Кровію ізлили, засівали кістьми,

Урожаю плодючого ждучи.

Уродив лиш кукіль… Чорні зграї круків

Над могилами вються

І до нас в підземеллє не кров ворогів,

Тільки сльози безрадности ллються.

Та ще сміх долітає — злорадісний сміх

Ворогів віковічних,

І про дикі діла перевертнів своїх

Нам доносить дух вітрів північних.

Про славетні ж діла отаманів-батьків

Ані вісти, ні слуху;

Україна — мов лан, лан пустих колосків

В рік тяжкий, неврожайний, в засуху.

Деж Виговський-борець, Дорошенко-гетьман,

Гордієнко й Мазепа величний,

Що край рідний із пут, із залізних кайдан

Виривали в катів у північних?

І Виговський умер, Дорошенко сконав,

Гордієнко й Мазепа… А Гонта,

Що один мук пекельних, надлюдських зазнав

Від ворожого, лядського «rządu»?

Спить і він… Сплять усі по роботі тяжкій,

А їх праці відгомін

Не запалює мозок і душі рабські,

Тільки тліє десь в душах, як спомин;

Тліє в душах дрібненьких, у душах рабів,

Гасне, змитий сльозами,

Бо не йдуть боронить своїх рідних степів,

Як колись боронили — списами!

(Задумливо).

Про славетні діла отаманів-батьків

Ані вісти, ні слуху, —

Україна — мов лан, лан пустих колосків

В рік тяжкий, неврожайний, в засуху…

Часом чайкою скиглить Хмельницького тінь,

Батька нашого й пана,

Мов поради питає в нових поколінь,

Наче молить їх — скинуть кайдани.

Поза тим — тихо скрізь… Лиш риданнє рабів

І у день і в ночі не стихає,

Та пекельний, злорадісний сміх ворогів

В підземеллє до нас долітає…

Гей, як тяжко, як гірко лежати в землі, —

Сльози й сміх отой чути,

Кайдани відчувать, муки рабства, жалі,

І не встати, землі не розкути!

(Наближається до могили з хрестом).

Темно скрізь… Тільки там — від якогось часу

Білий хрест із пітьми виступає;

Я Тому, Хто під ним — скарги всі понесу,

В Його слова-розради спитаю.

Коли діждемось ми, що вже буде не крук

Перемогу співати,

Але, з бою йдучи, вільний, гордий онук

На могили прийде спочивати?

Обізвись зпід хреста, обнадій козаків,

Віщий, славний козаче;

Ти пророчим чуттєм шлях грядучих віків

Маєш силу відчути, побачить.

Коли білий Твій хрест по степах мовчазних

Сяйвом думки одної розлється,

В душах холопа, пана, сліпих і німих

Рівним полум’ям волі займеться?

Коли світ розжене сон-кошмар віковий,

Коли встануть нащадки прозрілі

І не плач, тільки клич пролуна бойовий,

1 ... 101 102
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Записки Полоненого, Олекса Кобець», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Записки Полоненого, Олекса Кобець"