BooksUkraine.com » Публіцистика » Записки Полоненого, Олекса Кобець 📚 - Українською

Читати книгу - "Записки Полоненого, Олекса Кобець"

54
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Записки Полоненого" автора Олекса Кобець. Жанр книги: Публіцистика. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 101 102
Перейти на сторінку:
class="v">Втішить наші кістки наболілі?

Коли рідна земля — Україна вільна

Ворогам і своїм — яничарам

Крикне: «Геть!?»

(Під землею гуркіт. Чути зпід хреста голос.)

Голос:

«Незабаром!

Іди, одпочинь, сивоусий борець,

Лицарство утіш: скоро мукам кінець!»

(Козак зникає).

(Якийсь час тихо. Світ збільшується, розливається по лівому боці сцени й там ізза хмар виступає мур і гратована брама з замками. Над брамою величезний чорний російський орел. Вартує двоє салдатів. Могила з хрестом — у тіні).

1-й салдат:

«Слишіш, брат, гаварят,

Что в адну із весенніх ночей

Здесь нечістая бродіт,

I прі свете какіх-то лучей

Нашу узніцу прочь-то виводіт, —

Как би нам не прішлось…

2-й салдат:

— А ти — брось

І не згадуй проти ночі лиха;

Адже грати міцні,

А замки все стальні, —

Встережем, дасть Бог, все буде тихо…

(Мовчаннє. Хрест прояснюється, чути гуркіт і нараз брама розчиняється-розсувається на двоє і ховає за собою переляканих вартових. Орел схиляється на бік. Виходить жінка в чорній киреї. Крізь кирею видно українське вбрання. На руках і ногах брязкають ланцюги. На голові колючий вінок).

Жінка:

«Третю сотню років

Від кайдан-ланцюгів

Тіло мліє моє, умліває;

Чорний, хижий орел

Із безцінних джерел,

З мого серця, скарби випиває.

Моїх діток-синів

Під серпанками снів

В одяг рабства, льокейства вбирає;

Сплять — не стогнуть вони,

Нерозумні сини,

В муках рабства, в занедбанім краї»…

2-й салдат (прислухаючись, ізза брами виглядає):

«О, Боже мій! Що чую я?

Мій рідний край, — земля моя,

Земля батьків, дідів моїх

В руках чужих?»…

Жінка (далі):

…І тільки в цю ніч, коли той народивсь,

Що першим був, перший сльозами заливсь,

Над долею матері плакав-ридав,

Але небезрадно — в сльозах гартував,

В горнилі душі меч двосічний кував:

Для тих, що скорились, меч помсти, ганьби,

Для тих, що катують, меч-гнів боротьби, —

У цю тільки ніч бачу знов світ ясний,

Надійний вінок одягаю рясний.

І жду, не діждуся, коли вже прийде

Той местник, що нових борців приведе;

Той местник, що вимріяв перший мій син

В часи безголов’я, найтяжчих годин,

Оддавши для його, за його усе,

За того, хто волю мені принесе…

І жду, не діждуся, коли він прийде

І волю і правду мені приведе?..

(Сідає стомлена коло могили. Задумалась. Ізза сцени (з лівого боку) виходить козак в новітнім убранні. Молодий, рухливий, але зажурений).

Козак:

«І знов до могили я йду в порожні, —

Біль в грудях гадюкою вється…

І досі не світять, не сяють огні

В горнилах, де зброя кується.

Ще й досі приборкані, приспані сплять, —

Будив, — деж там їх добудитись?

У ярмах живуть, ярм не хочуть скидать,

Щоб в ярмах і далі плодитись…

(Побачив жінку).

І знову в жалобі, заковану тут

Я матір ще раз зустріваю…

О, муки! Заліза невільничих пут

Ще й досі порвать не здолаю!

І чим же утішу невтішну її,

Коли нерозумнії діти

До слів найсвятіших байдужі, німі, —

Їм кров’ю б писать заповіти!

Яке тепер слово рухливе, живе

Утіхою може їй стати?

Хиба лиш, що поки Дніпро ще реве, —

Про волю він буде співати.

Тепер же її хоч замість колючок

Надійним вінком заквітчаю, —

Нехай хоч ці квіти, сей пишний вінок

Спасає її від одчаю.

(Скидає з жінки терновий вінок, надіває квітки надій.)

Жінка (тихо):

…Любий, славний сину мій

Як то мало тих надій…

Як то скоро всі вони

Обертаються в терни…

2-й салдат (З’являється ізза сцени. Рухи й бліде лице — виказують муки. Ступає непевно.):

Мій рідний край политий кров’ю дідів,

В чужих руках, а я… на службі у катів…

(Заходить знову за сцену.)

Козак (до могили):

Озвися, пославший по світу мене,

Чи довго мені ще блукати,

Немов у пустині гукати?

Чи скоро у грудях рабів спалахне

Гнів помсти за муки, за горе,

За Матерні муки, насильства, за болі,

За рабство синів, за наругу неволі, —

Озвися, чи довго, чи скоро?

Голос з могили:

Іди, буди,

Ще раз, ще раз;

Іде, гряде

Великий час!

Козак:

Іду, іду

Борців зберу і поведу…

(Упевненими кроками йде за сцену. Коли він зникає, з’являються чотири узброєні салдати, крадуться тихо, потім кидаються без слів до жінки, хватають і запирають знову за браму. Стають вартувати в чотирьох. Якийсь час тихо. Потім під землею чути гуркіт. Рівночасно — за сценою многоголосний спів. Салдати з жахом тікають).

(Співають на мотив: «Гей, не дивуйте»).

Гей, Отамане,

Батьку і пане,

Пляму неволі час стерти;

Підем з тобою,

Станем до бою,

Горді погордою смерти;

Підем з тобою,

Станем до бою,

Вирвемо Матір з неволі:

Світови всьому

Крикнем глухому

Про наші кривди та болі…

Жінка (ізза грат):

Ідуть, ідуть мої сини,

Розіб’ють грати-кайдани…

Голос з могили:

Ідуть, ідуть…

2-й салдат (З’являється змучений на сцені. Прислухується до співу і голосів):

А я що робив?

1 ... 101 102
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Записки Полоненого, Олекса Кобець», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Записки Полоненого, Олекса Кобець"