Читати книгу - "Суспільно-політичні твори"

Вдруге, наш народ остільки спролетаризований, що навіть там, де він живе збитою масою, в середніх і вищих школах дуже мало українців (нема за що вчити; українець і хотів би вчити свого сина в середніх і вищих школах, бо ці школи дають великі громадські права, але не має матеріальної змоги). Середні і вищі школи на Україні — для чужинців, головним чином москалів по лівий бік, а поляків по правий бік Дніпра, хоч чужинці на Україні і складають дуже невеличкий процент до (10%). Цей факт свідчить, що чужинці на Україні складають вищі заможні класи і тому натурально заповняють майже цілком середні і вищі школи на землі українській.

Здобуття своєї рідної школи буде тим широким вікном на Україну, звідки широкою річкою розіллються по Україні культура і свобода.

1. Школи на Україні нижчі, середні і вищі мусять належати народу українському.

2. Одділити школу од держави, од державної власті.

У власті державної в державах однонаціональних, як у многонаціональ-них, стоять вищі класи: аристократія і буржуазія, словом, клас капіталістів. Цей клас, користаючись своєю властю, і робить із школи слухняне орудіє своїх інтересів. У школах уряд наставляє своїх вірних прислужників, які ведуть виховання дітей так, як їм велять зверху[323].

Там, де держава многонаціональна, а такі тепер майже всі — одна нація завжди панує. Пануюча нація (головне її вищі класи) держить у своїх руках державну власть і через останню забирає до своїх рук школи на землях зневолених націй і робить зі шкіл слухняне орудіє своїх інтересів.

Коли школою на Україні заправлятиме Всеросійський парламент, де величезна більшість будуть (руські) москалі, теж для українців користі мало. Москалі в парламенті теж з усіх сил оборонятимуть своє право держати українські школи в руках і через його управляти духовним життям українського народу.

Значить, і в державах однонаціональних і многонаціональних, аби забезпечити вільний поступ просвіти нижчих класів і зневолених націй, які нижчі класи складають — треба одірвати школу від державної власті, від уряду і віддати до розпорядження громад.

Кожда школа належить громаді того району, який ця школа обслуговує, бо школа мусить бути в руках тих, для кого вона призначена і кому служить.

Усунути із справ просвітніх бюрократизм, великого ворога просвіти і поступу.

3. Вільна школа українська.

Уряд не має права втручатись до внутрішнього життя українських шкіл.

4. Просвітну справу на Україні відає Шкільна рада, вибрана таємним рівним безпосереднім і вселюдним голосуванням і незалежна від уряду.

Окрім головної Шкільної ради існують місцеві шкільні ради. Вибори в місцеву раду такі самі, як у головну.

5. Право кожної громади, яку обслуговує певна школа, мати учительський і виховавчий персонал по своїй уподобі — мусить бути незайманим святим.

Ніхто не має права призначати учителя в яку громаду проти волі останньої.

Все, що стосується нижчої школи, стосується і середньої.

6. Вищі школи, а тим більше академія наук мусять бути автономні, вони незалежні щодо свого внутрішнього устрою і життя від уряду. В Англії і Германії університети автономні, і тут наука стоїть незвичайно високо. Вищі школи — той осередок, де дух, розум народу підноситься на незвичайну висоту. Чи ж можна ці огнища високої культури і науки віддавати до рук адміністрації, до рук поліцейської власті?

7. Право мати свою незалежну національну школу в рідній мові єсть святе право кождої нації, кождого народу.

8. Призначує гроші на утримання шкіл на Україні український парламент, хоч кожда громада певно подбає про свої школи зі своїх средств, аби школі нічого не бракувало.

9. Поки школа буде в руках уряду, який би він не був, а тим паче, коли він складається з вищих класів, та ще чужого народу, ми стоїмо проти примусової загальної освіти[324].

В Германії — примусова вселюдна освіта — кара Божа для поляків. Там (власне в Пруссії) уряд насилає в школи учителів-німців, які роблять над дітьми польськими усякі насильства, аби повернути їх на німців. Хто не дуже-то проявляє охоту перевернутись на німця, того січуть різками. З плачем посилають матері-польки своїх дітей до школи; не посилати — не можна, покличуть до суду і буде сувора кара, бо закон вимагає примусової вселюд-ної освіти.

Таких прикладів можна навести багато, хоч би з життя Венгрії. Венгерці — вчорашні раби німців, вибившись на волю, почали жорстоко утискувати хорватів, українців, румунів, сербів і т. д.

Поки існують класи вищі і нижчі, клас панів-капіталістів і клас робітників, вищі класи держать міцно школу в своїх руках і закон примусової загальної освіти обернуть в орудіє своїх інтересів.

Поки єсть нації пануючі і зневолені, поки єсть вищі і нижчі класи, ми стоїмо проти примусової загальної освіти.

10. Убогі і багаті мають однакове право на просвіту, і тому обучення мусить бути безплатним.

11. Кожда нація, незалежно од числа її членів, має цілком незалежні школи і просвітні інституції.

12. Українці-робітники, як і селяни, закладають свої клуби, бібліотеки, народні університети і інші інституції просвіти, видають свої газети, журнали, бо мусять запалити своє світло культурне, а не брати освіту з чужих джерел, газет і журналів ворожих класів.

Завдяки виключним законам і надстолітній політиці, яку уживає російський уряд відносно українців, духовний поступ українського народу спинився.

Московський народ, на котрий українська інтелігенція дивилася протягом XVI, XVII і половини XVIII віків як на народ азіатській, далеко відсталий від народів культурних, тепер перегнав наш народ по культурності і освіті; переважає останнього на полі економічнім. Політична перевага московського народу дала йому перевагу економічну і культурну.

Кождий з нас бачить, що москалізація зробила великі успіхи на нашій землі. Міста на Україні так змоскалізувались, що українську мову рідко почуєш од чоловіка не в свитці, тільки села та нечисленна інтелігенція бережуть рідну мову. Але це суспільне з’явище, як довели факти швидкого національного] відродження понімечених чехів, венгрів, хорватів, словінців, італіянців, не має глибоких коренів. Це ненормальне з’явище, цей нарост на нашім народі, швидко зникне з першим проявом його самосвідомості[325].

Проте московське суспільство, бачачи великі успіхи москалізації, сього не думає, як не думало в свої часи суспільство німецьке, що чехи, венгри, хорвати, словінці кинуть культурну мову німецьку, аби свої рідні мови підняти з занепаду і приєднати їх до мов культурних. Не сподівалося і польське суспільство в Галичині, що українці кинуть польську мову, аби плекати свою.

Московське суспільство думає, що українська культура, роздавлена над 100 років назад, не