Читати книгу - "Таємнича історія Біллі Міллігана"

Марлен розуміла, що останнє слово за нею. Їй було боляче розривати стосунки з тим, на кого вона чекала понад два роки, та вона промовила:

— Що ж, тоді це — кінець.

Дела Мура найбільше непокоїло в Біллі те, що той постійно брехав. Хлопець міг втнути якусь дурницю, а тоді затято відхрещуватись від скоєного, щоб не відповідати за наслідки. Лікар Стайнберґ попередив Дела, щоб той ні в якому разі не допускав, аби брехня сходила юнакові з рук.

Дел, бувало, казав Дороті:

— Слухай, ну він же не тупоголовий! І як такий розумний хлопець міг утнути щось настільки пришелепкувате?

А Дороті щоразу відповідала йому:

— Це був не мій Білл. Це був інший Білл.

У Дела складалося враження, що Біллі не вміє й не хоче займатись нічим, окрім малювання. До того ж хлопець уперто пропускав повз вуха всі поради та вказівки близьких.

— Біллі радше послухається сторонню людину, ніж того, хто справді про нього дбає, — скаржився Дел.

Він постійно допитувався, звідки в Біллі та чи інша інформація або хто напоумив його що-небудь зробити, проте в Біллі на все була одна відповідь:

— Я почув це від знайомого.

Він ніколи не називав імен цих «знайомих» і не розповідав, хто вони такі та звідки він їх знає.

Дела бісило, що Біллі часто не давав собі клопоту відповідати навіть на звичайнісінькі запитання. Натомість він мовчки виходив за двері або повертався до співрозмовника спиною. Також Дела діставали до печінок численні фобії Біллі. Наприклад, він знав, що Біллі панічно боїться вогнепальної зброї, хоч і не розумів чому, адже хлопець, безперечно, нічого не міг у ній тямити. Дел вважав, що Біллі взагалі ні в чому не петрає.

Але було в Біллі щось таке, чого Дел ніяк не міг пояснити. Чоловік знав, що він набагато сильніший за Біллі. Вони безліч разів розважались тим, що влаштовували поєдинки з армрестлінгу, і Дел був абсолютно переконаний, що хлопчині не до снаги взяти над ним гору. Проте одного вечора Дел запропонував Біллі позмагатись і сторопів, коли той завиграшки втер йому носа.

— Нумо ще раз, — наполіг Дел. — Але тепер правими руками.

Не кажучи ані слова, Біллі знову переміг Дела, після чого підвівся, збираючись іти.

— Такий здоровий і дужий парубок, як ти, мав би десь працювати, — кинув Дел. — Коли ти вже почнеш шукати роботу?

Біллі спантеличено зиркнув на нього й відповів, що він саме цим і займається.

— Годі брехати! — підвищив голос Дел. — Якби ти справді хотів знайти роботу, то вона б у тебе вже давно була!

Сварка тривала понад годину. Врешті-решт Біллі згріб свої пожитки й люто вилетів із дому.

(2)

У Бев Томас віднедавна мешкав Стів Лав, якого виселили з трейлера. Коли Бев почула, що в Біллі негаразди вдома, вона запросила хлопця пожити з ними. Біллі запитав дозволу в наглядового офіцера, і той дав добро.

Бев подобалося ділити житло з двома чоловіками. Правда, ніхто не вірив, що їхні взаємини суто платонічні і що це просто троє найліпших друзів, які скрізь ходять разом, усе роблять гуртом і тішаться життю так, як не тішилися зроду.

Біллі чудово ладнав із Браяном та Мішель. Він піклувався про цих дітей, немов про рідних: водив їх плавати, купував їм морозиво, ходив із ними до зоопарку. Бев приємно дивувало те, що тепер до її повернення з роботи в хаті завжди було прибрано. Чистотою сяяло все, крім посуду, — миття тарілок було єдиним, чого Біллі ніколи не робив.

Іноді в поведінці Біллі проступали дівочі риси. Бев і Стів навіть замислювались, чи він, бува, не гей. Бев і Біллі частенько доводилося спати в одному ліжку, та він жодного разу навіть пальцем до неї не доторкнувся. Якось дівчина завела про це мову, і Біллі сказав їй, що він — імпотент.

Для неї це не мало значення. Він однаково їй подобався. Бев була в захваті від пригод, які вони втрьох собі влаштовували. Взяти хоча б триденну поїздку до Бер-Оук-Лодж[38], де вони жили в наметі й протринькали п’ятдесят доларів на фаст-фуд. А ще ж була та нічна вилазка до парку Клір-Крик, під час якої Біллі зображав Джеймса Бонда і, присвічуючи собі ліхтариком, вдавав, ніби шукає в хащах таємну плантацію марихуани. Він кумедно імітував британський акцент і сповіщав супутникам латинські назви всіх рослин, що траплялись їм на шляху. Розваги в трьох друзів були воістину божевільні, проте в товаристві цих юнаків Бев уперше за довгий час пригадала, як воно — бути вільною і щасливою.

Якось Бев повернулась додому і побачила, що Біллі пофарбував свій зелений «фольксваген» начорно й розмалював його чудернацькими сріблястими візерунками.

— Тепер другої такої машини не знайдеш на всьому білому світі, — похвалився Біллі.

— Але навіщо це тобі? — здивувались Бев і Стів.

— Ну, хлопці з офісу шерифа однаково за мною стежать. Чому б не полегшити їм роботу?

Не міг же він сказати друзям, що Аллену остобісіло щоразу нервуватись, не знаючи, в якому саме місці котрийсь із членів «сім’ї» припаркував авто. Примітне чорно-сріблясте забарвлення машини повинно було полегшити пошуки.

Втім, не минуло й кількох днів, як Біллі познайомився з Біллом Лавом, братом Стіва, й помінявся з ним машинами, віддавши йому «фольксваген» і взявши собі його фургон. Згодом Біллі виміняв той фургон на мотоцикл, який належав приятелю Стіва. Мотоцикл, щоправда, був не на ходу, але Стів, котрий також мав залізного коня і добре вмів їх лагодити, швидко його підремонтував.

Стів зауважив, що часом Біллі ганяв на мотоциклі, мов той диявол, а часом навіть підступитись до нього боявся. Одного разу хлопці каталися за містом і натрапили на крутий, всіяний гострим камінням сланцевий пагорб. Стів обминув перешкоду й поїхав собі далі. Раптом він почув рев мотора в себе над головою. Зиркнувши вгору, він побачив Біллі на вершечку пагорба.

— Як тебе туди занесло? — крикнув Стів.

— Та просто взяв і заїхав! — гукнув у відповідь Біллі.

— Це неможливо! — заперечив Стів.

Минула якась мить, і хлопець усвідомив, що поведінка Біллі змінилась. Тепер той намагався спуститися з пагорба так, наче сів на мотоцикл уперше в житті. Декілька разів залізний кінь валився в один бік, а Біллі летів шкереберть у протилежний. Кінець кінцем Стів залишив мотоцикл біля підніжжя, видерся вгору по майже прямовисному схилу й допоміг Біллі скотити його чортопхайку в руках.

— Аж не віриться, що