Читати книгу - "Вождь червоношкірих: Оповідання"

— Підійдіть сюди, будь ласка, — сказав Дебстер.

Він показав їй величезне місто, яке розкинуло далеко внизу стрункі шеренги іграшкових будинків, унизані, попри ранній час, першими дороговказними вогниками вуличних ліхтарів. Потім показав бухту, а за нею море, яке на півдні і сході таємничо зливалося з небом.

— Мені тут не подобається, — заявила Дезі, стривожено піднявши на нього свої блакитні очі. — Поїхали вниз, га?

Але філософ аж ніяк не збирався нехтувати такою нагодою. Нехай спочатку вона побачить, наскільки піднесений політ його думки, у яких він близьких стосунках із нескінченністю, як рясно насичена його пам'ять статистикою. І тоді її вже не спокусить більше можливість заходити по жувальну ґумку до найменшої крамниці Нью-Йорка. І містер Дебстер почав просторікувати про мізерність і марність людських зусиль, про те, що, підносячись над землею навіть на таку незначну відстань, усвідомлюєш, що людині та її справам ціна не більша, ніж десяток мідних, тричі перелічених грошей. А тому нам належить зробити предметом наших помислів зоряні світи та викладки Епіктета[354], черпаючи в цьому втіху для себе.

— Особисто мене це якось не вабить, — сказала Дезі. — Мені здається, якщо хочете знати, це просто жах, коли ти так високо, а люди під тобою, немов блохи. А раптом це ми Джо там бачили внизу? Треба ж, наче дивишся із сусіднього штату. Та мені тут просто страшно!

Філософ дурнувато посміхнувся.

— Серед простору, — промовив він, — сама земля — всього лише зернятко пшениці. Погляньте, будь ласка, вгору.

Дезі з побоюванням подивилася на небо. Короткий день згаснув, і вже висипали перші зірки.

— Ось там, — говорив Дебстер, — ви бачите Венеру, вечірню зірку. Вона відстоїть від Сонця на шістдесят шість мільйонів миль.

— Оце вже брехня! — сказала Дезі, і від обурення у неї на хвилину минув страх. — Що ж я, по-вашому, з Брукліна, чи що? Сьюзі Прайс з нашої кондитерської їздила в Сан-Франциско до брата, він їй присилав на квиток. Так навіть туди лише три тисячі миль.

Тепер філософ посміхнувся поблажливо.

— Наша Земля, — сказав він, — знаходиться на відстані дев'яносто один мільйон миль від Сонця. А існують вісімнадцять зірок першої величини, які від Сонця у двісті одинадцять тисяч разів далі від нас. Якщо одна з них згасне, її останній промінь долине до нас тільки через три роки. Крім того, є шість тисяч зірок шостої величини. Їхнє світло доходить до Землі вже за тридцять шість років. У вісімнадцятифутовий телескоп ми побачимо сорок три мільйони зірок і в тому числі — зірки тринадцятої величини, світло яких сягає Землі за дві тисячі сімсот років. Кожна така зірка…

— Неправда! — сердито закричала Дезі. — Ви навмисне мене лякаєте. Ви і так мене вже налякали, я хочу вниз!

Вона тупнула ногою.

— Арктур… — почав було філософ примирливо, але тут, перервавши його на півслові, йому з глибини своєї безмірності подала наочний аргумент та сама Природа, котру він силкувався описати, напружуючи пам'ять, але забувши про серце. Бо тому, хто тлумачить Природу серцем, відомо, що зірки укріплені на небосхилі з однією метою — лити ласкаве світло на закоханих, які блаженно блукають під ними, і якщо у вересневу ніч ви, рука до руки з милою, станете навшпиньки, виявиться, що до них не так вже й важко дотягтись. Щоб їхнє світло летіло до нас цілих три роки? Яка нісенітниця!

Звідкись із заходу летів метеор, і на даху хмарочоса раптом проянішало, як удень. Метеор промайнув небом, прокресливши із заходу на схід вогненну параболу. Він шипів на льоту, і Дезі вискнула.

— Везіть мене вниз, ходяча ви арифметика! — крикнула вона відчайдушно.

Дебстер допоміг їй зійти зі сходів, вони увійшли до ліфта. Очі у Дезі були зовсім божевільні, і коли, миттєво змусивши пасажирів відчути дрижання у колінках, ліфт-експрес шугнув униз, вона здригнулась.

За дверима хмарочоса, які обертались, філософ її загубив. Вона зникла, а він спантеличено тупцявся на місці, і ні факти, ні цифри не прийшли йому на допомогу.

У Джо настало затишшя в торгівлі, і він, звиваючись змією, пробрався між ящиками з товаром, запалив цигарку і притулив одну ногу, що змерзла, коло крихітної пічки.

Двері крамниці розчинились, і Дезі, зі сміхом і сльозами, спотикаючись, розсипаючи по підлозі фрукти і цукерки, кинулася до нього на груди.

— Ну от, Джо, я й побувала на хмарочосі! Ой, як тут у тебе тепло, затишно, гарно! Я згодна за тебе вийти, Джо, коли захочеш.

Сила звички

Звичка — схильність або здібність, набута частим повторенням.

Нападок критики зазнавали всі джерела натхнення, крім одного. До цього єдиного джерела ми й звертаємось у пошуках високоповчальної теми. Коли ми зверталися до класиків, критики з радістю викривали нас у плагіаті. Коли ми намагалися зобразити дійсність, вони дорікали нам у наслідуванні відомим авторитетам у галузі політики та літератури. Ми писали про Схід і Захід, а вони звинувачували нас у захопленні Джессі Джеймсом і Генрі Джеймсом. Ми писали кров'ю серця, а вони бурмотіли щось про хвору печінку. Ми брали текст від Матвія або — гм! — із Второзаконня, але проповідники були проти того, щоб ми надихалися Святим Письмом. Отже, притиснуті до стіни, ми звертаємося за темою до випробуваного, перевіреного, повчального, неспростовного джерела — повного тлумачного словника.

Міс Меррієм була касиркою у Гінкла, Гінкл — це один із великих ресторанів у діловому кварталі, або, як пишуть у газетах, у «фінансовому районі». Щодня з десятої до другої ресторан буває повним; туди сходяться зголоднілі клієнти — розсильні, стенографістки, маклери, акціонери, прожектери, винахідники, що виправляють патент, і просто люди з грошима.

Посада касирки у Гінкла зовсім не синекура[355]. Гінкл годує сніданком — млинчиками, кавою з грінками та яєчнею — багато народу; а ленчем (гарне слово, анітрохи не гірше, ніж «обід») — ще більше. Можна сказати, що на сніданок у Гінкла збирається ціла армія, а на ленч — незліченне військо.

Міс Меррієм сиділа на табуреті за конторкою, обгородженою з трьох боків міцними, високими ґратами з мідного дроту. Клієнт просовував у напівкругле віконце чек та гроші, і серце його тріпотіло. Бо міс Меррієм була чарівною й діловитою. Вона могла відняти сорок п'ять центів із двох доларів і відхилити пропозицію руки і серця, перш ніж ви… — Наступний!.. втратили нагоду — Не штовхайтесь, будь ласка! — Вона вміла, не розгублюючись і не кваплячись, робити все разом: одержати від вас гроші, правильно відлічити здачу, підкорити ваше