Читати книгу - "Ефект метелика, Марія Акулова"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Психоаналітик порадив…
— Що?
— Змінити прізвище. Змінити оточення, спробувати пережити…
Настя розсміялася, знову проводячи долонями по щоках.
— Пережити… Психоаналітик… Що ти переживав, Гліб? Може, смерть батька? Або те, що твій брат замовк на рік, слова вимовити не міг? Або, може, мамин плач ночами в подушку? Або те, як дідусь за ніч посивів? Що ти переживав? Ви в мене батька забрали. Збили на переході… Напідпитку. Багатії чортові.
Різко розвернувшись, Настя понеслася геть із квартири. Бачити його не могла. Чути не хотіла. Їй давно не було настільки погано, гидко і противно. Зараз вона із задоволенням перевернула б квартиру догори дриґом. Розбила б вікна в його машині, подряпала б її боки, а йому обличчя.
Вона з дитинства ненавиділа цю людину. Гліба Северова і його дружка, Олексія Естаф’єва. Двох мажорів, які однієї осінньої ночі збили на пішохідному переході її батька.
***
Настя вискочила на вулицю, несучись якомога далі від злощасного будинку.
Його спроба розповісти все так, як бачить він, була смішною. Просто тому, що вона теж дещо пам’ятала. А що не пам’ятала, то почула з розмов мами з бабусею або додумала сама.
Володимир Веселов повертався тоді з ресторану, у якому проспівав черговий свій вечір. Пам’ятаючи тата, Настя була впевнена — нікуди він не вискакував і не кидався. Спокійно собі йшов по переходу, можливо, думаючи про те, як вдома зустрінуть улюблені дружина й діти або про щось інше. Але ніяк не про те, що вже через секунду з-за повороту вискочить байк, який збиває з ніг, який відкидає на відстань п’яти метрів.
Та аварія стала смертельною. Але першим загинув не Володимир. Його встигли відвезти в лікарню. Розпізнали переломи рук і ноги, кількох ребер, а ще удари й забої, струс. Страшно, небезпечно, але не смертельно. А ось той самий Олексій Естаф’єв, за офіційною версією, котрий перебував за кермом, помер на місці.
Імагін… Він же Северов… Відбувся переляком, забоями, струсом і геть відбитою пам’яттю про події після того, як вони з другом поїхали з набережної.
Хоча Настя все своє життя вважала, що ніякої амнезії в одного з вбивць не траплялося, а це був просто спосіб ухилитися від відповідальності.
Ось тільки спочатку сім’ю Веселова хвилювало не це. Володимир лежав у лікарні, він мав пробути там кілька місяців, але це лякало набагато менше, варто було тільки подумати, що могло статися. Наталя не відходила від коханого, до Києва приїхали Антоніна Миколаївна з чоловіком, поперемінно чергуючи біля сина й наглядаючи за онуками, а Володя жартував, сміявся, обіцяв, що скоро видужає, і вони з Андрійком у той же день підуть грати у футбол.
Тільки не одужав. Відкрилася внутрішня кровотеча. Трохи недбалості лікарів, трохи забракло удачі… Одного ранку бабуся, яка чергувала тієї ночі біля ліжка сина, зателефонувала Наталі додому, просячи приїхати.
Насті з Андрієм складно було зрозуміти, що означає смерть. Настя перенесла це простіше. Простіше, ніж мама, ніж Андрійко, який дійсно замовк на рік.
Психотерапевт… В Андрійка його не було. В Імагіна був, а у її брата, якому допомога була необхідна, не було.
Справу ж перекваліфікували. Спочатку вона була порушена проти Імагіна. Адже, як він сам стверджував, за кермом був він. А потім якось так сталося, що з підозрюваного хлопець став свідком. Справа йшла довго. Настя на процесах не була присутня ні разу. Іноді виникала думка про те, що їй хотілося б. Хотілося б подивитися в очі потвори, яка убила її батька, хотілося плюнути в обличчя, а ще краще переїхати точно так само, як він зробив сам. Але дівчинка одночасно цього боялася. Боялася, що коли вона побачить цю людину хоча б раз, більше не зможе забути, а через якийсь час дійсно почне мстити.
У газетах і новинах іноді говорили про резонансну подію, але облич ніколи не показували — Северов старший, не найбідніша людина, намагався хоч трохи убезпечитися від розголосу себе і власного сина. До суду їх з Андрієм не запрошували. Діти… Що з них узяти?
Закінчилося ж усе закриттям справи. Можна було б сказати, що Северова відпустили, але його й не тримали. Він навіть під час слідства жив собі спокійно вдома. У своєму шикарному будинку, зі своїми багатими батьками, його батько розв'язував проблеми сина, а Настя…
А вона носила своєму букети ромашок… на цвинтар.
Пропищавши таксисту свою домашню адресу, Настя зігнулася вдвічі, даючи волю сльозам.
Водій запросто міг би спробувати влізти їй у душу, навіть відмовитися везти істеричку, але їй пощастило — чоловік мовчки довіз її до потрібного під’їзду, зробивши музику голосніше, щоби дівчина могла ридати в повний голос.
У квартиру вона увійшла вже без сліз. Кинула сумку поруч із тумбою для взуття, пройшла у ванну, відчуваючи на собі насторожені погляди: спочатку мами — з вітальні, потім Андрія — з кухні. Але заговорити ніхто не наважився.
Після вчорашнього вечора, розмови у квартирі були рідкістю. Вранці Настя тільки привіталася, відмовилася від сніданку, сказала, що забере речі й повернеться. Ось. Повернулася… Помила руки, а потім попрямувала до своєї кімнати, дорогою наступила босою ногою на бурштинову намистину, відчула біль, але навіть оком не повела.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ефект метелика, Марія Акулова», після закриття браузера.