Читати книгу - "Приручити Дикого, Анна Лященко"

Кай

З ранку Соко і Роксі вирушили до найближчого міста, і вже до обіду до нас прибув новий екіпаж зі спеціальними гірськими гальмами, запряжений до того ж низькорослими кіньми, звичнішими до гірських доріг. Шкода, що я не здогадався замінити наш екіпаж раніше, до події. На своє виправдання можу тільки сказати, що я не так часто користуюся екіпажами для подорожей, тим більше в горах.

Карада зранку відправилася політати по околицях, та й принц на очі мені вже деякий час не трапляється. Починаю нервувати, але на момент відправлення і Карада, і Раян вже були на місці. Настрій дівчини мені не сподобався, та й принц ходить похмуріше за хмару, з усього побаченого роблю висновок, що дракониця Каради знову піддалася шлюбним закликам золотого дракона, через що Карада тепер ще більше на неї злитися.

Відкликаю Раяна набік і проводжу виховну бесіду.

 - Раян, де ти був весь ранок?

- Літав околицями. А що?

- Один?

- Майже.

- Ти знову …. Хм… був із Карадою?

- А тобі яка справа, наставнику? Заздриш?

- Навіщо ти злиш Караду усамітнюючись з її драконицею?

- По-перше, це не твоя справа! А по-друге ... Коли вона зрозуміє нарешті, що її до мене тягне, всі наші проблеми закінчаться!

- Або Карада не пробачить своїй дракониці зради та ненавидітиме її, так само як і тебе. Що, власне, ми спостерігаємо, — киваю у бік екіпажу, куди якраз заходить Карада, слідом за своєю матінкою.

- Дурне дівчисько! - гарчить принц і злітає, грубо обірвавши нашу розмову.

Мда, таки шкода, що Раян так мало провчився в Академії Імперії. Нічого, я думаю, Грег направить сина в Королівську... Освіту принцу в будь-якому разі доведеться завершити.

Раян

Подальший шлях проходить без жодних проблем. Карада з матір'ю, Лолою та дітьми цілий день проводять в екіпажі. Вранці Карада літає околицями з батьком, і я більше не намагаюся наблизитися до неї. Зв'язуватися з Каттаром мені не хочеться. Якщо Карада хоча б поглядом висловить свою незадоволеність, мало мені не здасться. Тому розсудливо літаю до сніданку в іншій стороні.

Коли ранкова нудота минає, спускаюся вниз, щоб поїсти разом з усіма, або здобуваю щось свіженьке. Якщо видобуток дрібний, ковтаю цілком, практично не жуючи. Більшу — приношу братам, вони у нас готуванням захоплюються. Непогано, до речі, у них виходить, особливо з приправами мами Каради. Ричу, щойно згадавши про свою дружину. Застати Караду одну і хоча б поговорити, мені не вдається.

До столиці залишається всього два дні шляху і Каттар відлітає вперед, залишивши дружину та дочку під наглядом Кая. Можливо, це мій останній шанс поговорити з моєю, поки що дружиною. Вранці встаю раніше, щоб не пропустити момент, коли вона вирушить політати. Мені дорога кожна хвилина, яку я зможу урвати та провести наодинці з Карадою.

Карада

Щоранку літаємо трохи з батьком по околицях. Я любуюся природою — мені подобаються гори, вони не викликають у мене як у мами відчуття обмеженості. Вона скаржиться завжди, що вони тиснуть на неї та, не бачачи горизонту, мама відчуває депресію. Принаймні так вона каже. Але батько по секрету мені сказав, що вже майже тиждень замінює сон-траву в її чаї, на якусь нешкідливу рослину для покращення травлення. І те, що відчуває матуся, це лише реакція організму на відсутність звичного їй компонента в улюбленому напої. Плюс, її дракониця іноді намагається подати голос.

Вчора ввечері прилетів посланець із посольства, і батько відлетів до столиці королівства, розв'язувати якісь проблеми. Нам залишилося всього два дні шляху, і для їх з матінкою Істинності це не така велика відстань, щоб вони обидва відчули щось більше, ніж звичайне нездужання.

Мене залишили під опікою Кая, і вранці я не стала скаржитися йому на нудоту. Мені якось не дуже зручно обговорювати свої фізіологічні проблеми зі стороннім самцем. Тому сьогодні я раніше вибираюся тихенько з готелю, щоб політати перед сніданком.

Сподіваючись, що все ще сплять, я обернулася, і, намагаючись не сильно голосно махати крилами, полетіла до найближчого гірського струмка попити води.

Як виявилось, ідея політати зранку відвідала не тільки мене…

- Раян? Що ти тут робиш так рано?

- Приблизно те саме, що й ти.

- Ха! Страждаєш від токсикозу? - сміюся над абсурдною думкою, що тільки-но прийшла мені в голову.

- Саме так, — не дуже весело відповідає мені Раян.

- Серйозно? Тебе нудить вранці?

- Не забувай, що ми Істинні, і я відчуваю всі твої емоції. І токсикоз у всій його красі у тому числі.

Придивляюся, якийсь у мого чоловіка зеленуватий відтінок обличчя, як у мене вранці

- Якщо ти відчуваєш ранкове нездужання, то це не моя вина, погодься, принц.

– Як сказати, моя принцеса. Пам'ятається мені, що ти була дуже і дуже не проти, коли ми з тобою… - і підморгує мені! Нахаба! Частково обертаюся і з усього розмаху стираю вульгарну усмішку з його обличчя.