Читати книгу - "Захисники, які ступили за межу життя, Олег Калашніков"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Не лише рідним і побратимам Дмитра Пожарського болить втрата рідної людини. Дмитро був побратимом Василя – брата умчанки Людмили Чупряк. Чоловіки познайомились під час навчальної підготовки і воювали біля Волновахи та під Старогнатівкою. «Я бачила Дмитра кілька разів, але його доля залишила глибокий шрам у моєму серці. Він був високим, статним, красивим... Я щиро була здивована, що в нього двоє дітей шкільного віку. У хлопців 14 батальйону, де служили Вася і Діма, періодично відбувалась ротація, щоб військові мали змогу поїхати додому, відпочити, побачити рідних. Через Діму я передавала передачі для брата і його побратимів, а він привозив фотографії їхнього батальйону. На мої питання: «Як там брат, як їх справи?» Завжди віджартовувався, казав: «Все добре і дуже спокійно», запевняв, що на їх території жодної небезпеки немає... Брата хвалив... Коли востаннє зустрічались, у Діми зламалась машина і він заїхав на СТО, мені довелося самій нести сумки. Коли Діма мене побачив – забрав їх з рук і запитав, чому я не сказала, що вони такі важки?»
«Востаннє, мабуть, з братом бачились коли приїздив до нього у Котовськ. Я тоді привозив їм розгрузки, він ще й хотів гроші мені за них віддати. Після того лише телефонували один одному», – це Русланові спогади про брата.
Усі спільні мрії, плани і сподівання перекреслило 6 жовтня 2014-го. Цей день залишив лише спогади – радісні, сумні, гіркі... Лише спогади.
«2 жовтня загинув наш командир взводу Роман Бевз, а 6-го – втратили Діму. Коли побачили, що він майже непритомний, ми вчотирьох чи вп’ятьох затягували його в бліндаж. Діма був козацької статури – майже під два метри зростом і до сотні кілограмів вагою. Біля нас стояли БМП 52 бригади, здається, і їхній медик першу допомогу надавав, робили штучне дихання. Але не врятували...», – пригадує той трагічний день побратим Дмитра Андрій Цибулько.
«Діма не добіг до окопів, його сильно поранило в ногу. 20 хвилин медики не могли до нього добратися, а коли добрались – він помер у них на руках. Це дуже велика для нас втрата», – спогади про 6 жовтня 2014-го побратима Віталія Ткачука.
«Пам’ятаю той страшний вечір, коли подзвонив брат і сказав з болем і відчаєм: «Діму вбили!» Як Діму?.. Нашого?! Такого близького, такого молодого, веселого, витривалого... вбили?» – не вірилось у смерть Дмитра Пожарського Людмилі Чупряк.
Дружина Дмитра Ірина переконана, що й зараз, знаючи, як все обернеться, він все одно пішов би захищати Україну: «Чесно, я дуже просила, щоб він не йшов. Але він настільки патріот. Не вагаючись сказав: «Якщо не я, то хто?» Казав, що не буде сидіти за спиною в когось, повинен це зробити».
Батько розповідає, що до останнього не знав про рішення Дмитра йти захищати Україну: «Я запитав: «Ти подумав добре?», а він відповів: «Хто захистить Україну, як не ми?»
Хлопці розповідають, що улюбленою піснею Діми була «Їхали козаки», яку виконує гурт «Тінь Сонця» та додають, що й сам Діма мав характер і статуру козачі.
«...Їхали козаки та й пісню співали.
Про те, як любили і як воювали
За рідную землю, за батьків і друзів,
І за спів дівочий, що дзвенить у лузі...»
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Захисники, які ступили за межу життя, Олег Калашніков», після закриття браузера.
