Читати книгу - "Знак Афіни, Рік Рірдан"

Пайпер підняла кинджал. Руків’я здавалась холоднішим, ніж зазвичай.

Дівчина змусила себе подивитись на лезо. Кинджал показав їй двох велетнів у гладіаторських обладунках. Вони сиділи на масивних преторських кріслах та здіймали золоті кубки, наче щойно перемогли у важливій битві. Між ними стояв величезний бронзовий глек.

Зображення знову збільшилось. Усередині глека, так само скрутившись калачиком, сидів Ніко. Хлопець не ворушився. Гранатові зернятка — усі з’їдені.

— Ми запізнились, — промовив Джейсон.

— Ні, — випалив Персі. — Нізащо в це не повірю. Можливо, він просто глибше поглинув у транс, щоб виграти час. Ми повинні поспішати.

Поверхня кинджала потемніла. Тремтячими руками Пайпер сунула його назад у піхви. Вона сподівалась, що Персі має рацію, і Ніко досі живий. З іншого боку, вона не розуміла, як побачене пов’язане з видінням, у якому вона з Джейсоном та Персі тонули. Можливо, велетні святкували їхню смерть?

— Треба дочекатись інших, — промовила Пайпер. — Хейзел, Френк і Лео незабаром повернуться.

— Ми не можемо чекати, — наполіг Персі.

Тренер Хедж фиркнув.

— Це ж лише два велетні. Якщо бажаєте, я можу з ними розібратись.

— Е-е, тренере, — промовив Джейсон, — це гарна пропозиція, але нам на кораблі потрібна людина... чи козлолюдина... як вам більше подобається.

Хедж люто насупив брови.

— І залишити всі розваги вам трьом?

Персі стиснув сатирову руку.

— Ви потрібні Хейзел та решті тут. Коли вони повернуться, то розраховуватимуть на ваше керівництво. Ви є фундаментом цієї команди.

— Еге. — Джейсон насилу стримував серйозний вираз обличчя. — Лео завжди казав, що ви — фундамент. Розкажіть їм, куди ми пішли, та зустріньте нас з кораблем на форумі.

— І от, тримайте. — Пайпер відстібнула Катоптріс і поклала його в долоні тренера.

Сатирові очі округлились. Напівбог ніколи не мусив залишати свою зброю, але Пайпер набридли лиховісні видіння. Вона б охочіше зустріла смерть без додаткових анонсів.

— Наглядайте за нами через кинджал. І можете перевіряти результати бейсбольних матчів.

Це закріпило угоду. Хедж похмуро кивнув, готовий виконати свою частину завдання.

— Гаразд, — промовив він. — Але якщо хоч якийсь велетень проходитиме повз...

— Спокійно його підсмажуйте, — відповів Джейсон.

— А докучливих туристів?

— Ні! — в унісон відповіли всі троє напівбогів.

— Ба. Добре. Тільки не затримуйтесь, або примнусь і всіх розстріляю балістою.

XLII Пайпер

Знайти місце виявилось легко. Персі привів їх просто до нього. Воно знаходилось на зарослому схилі, який здіймався над руїнами форуму.

Потрапити всередину теж виявилось неважко. Джейсонів золотий меч розрубав замок — і металеві ворота зі скрипом відчинилися. Жодний смертний їх не побачив. Сигналізації начебто не було. Кам’яні сходи спіраллю опускались у темряву.

— Я піду першим, — промовив Джейсон.

— Ні! — скрикнула Пайпер.

Обидва хлопці повернулись до неї.

— Пайпс, у чому справа? — поцікавився Джейсон. — Зображення у клинку... ти бачила його раніше, еге ж?

Вона кивнула. В очах саднило.

— Я не знала, як вам розповісти. Я бачила кімнату там унизу, наповнену водою. Бачила, як ми троє тонемо.

Джейсон і Персі обидва нахмурились.

— Я не можу втонути, — заперечив Персі, хоча його слова пролунали, як запитання.

— Можливо, майбутнє змінилось, — припустив Джейсон. — У зображенні, яке ти нещодавно нам показала, не було води.

Пайпер хотілось вірити, що він має рацію, але вона сумнівалась, що їм так пощастить.

— Слухайте, — промовив Персі. — Я подивлюсь першим. Усе гаразд. Повернусь за мить.

Перш ніж Пайпер устигла заперечити, він зник у темряві.

Вона почала мовчки рахувати секунди до його повернення. Десь на тридцять п’ятій пролунали кроки. Персі з’явився на сходах. На його обличчі швидше було спантеличення, ніж полегшення.

— Гарні новини: води немає, — промовив він. — Погані новини: я не бачу проходу далі. І, гм, дивні новини: ну, це ви самі повинні побачити...

Вони обережно почали спускатись. Персі йшов попереду з піднятим Анаклузмосом, Пайпер — за ним, а Джейсон прикривав їх позаду. Тісні кам’яні сходи нагадували штопор і були діаметром не більше, ніж шість футів. І хоча Персі сказав, що все чисто, Пайпер пильнувала. На кожному повороті сходів вона очікувала засідку. Зброї в неї не було, тільки ріг достатку на плечі. Якби халепа таки сталась, мечі хлопців навряд чи виявились би ефективними у такій тисняві. Можливо, Пайпер зможе розстріляти ворогів чергою з копчених окостів?

Опускаючись під землю, Пайпер помітила старе графіті на стіні: римські цифри, імена і фрази італійською. Це означало, що інші люди бували тут, значно пізніше існування Римської імперії, але Пайпер це не підбадьорювало: якщо знизу чекали чудовиська, то їм було байдуже до смертних. Вони чекали смачненьких і соковитих напівбогів.

Зрештою, вони дісталися дна.

Персі повернувся.

— Обережно з останньою сходинкою.

Він стрибнув на підлогу циліндричної кімнати (сходи закінчувалися за п’ять футів від неї). Навіщо комусь було конструювати такі сходи? Пайпер гадки не мала. Можливо, кімнату і сходи збудували в різні періоди часу.

Їй хотілось повернутись і піти до виходу, але позаду стояв Джейсон. До того ж вона не могла просто так залишити Персі тут одного. Стиснувши щелепи, Пайпер стрибнула вниз, а Джейсон — за нею.

Кімната була такою самою, як у видінні в Катоптрісі, якщо не зважати на відсутність води. Зігнуті стіни колись були розмальовані фресками, але тепер від них залишились тільки побляклі кольорові цяточки. Склепінчаста стеля здіймалась футів на п’ятдесят над головою.

У дальньому кінці кімнати Пайпер помітила дев'ять заглиблень у стіні. Кожна ніша знаходилась за її ять футів над підлогою і була достатньо великою, щоб у ній умістилася статуя розміром з людину, але ніші були порожніми.

Повітря було холодним та сухим. Як і сказав Персі, єдиний вихід знаходився вгорі.

— Ну, гаразд. — Персі здійняв брови. — От дивна частина. Дивіться.

Він вийшов на середину кімнати.

Тієї самої миті на стінах замерехтіли зелені та блакитні вогники. Пайпер почула гуркіт фонтана, але досі не бачила води. Також начебто не було жодних джерел світла, окрім мечів Персі та Джейсона.

— Відчуваєте запах океану? — спитав Персі.

Пайпер не одразу це помітила. Вона стояла біля Персі, а він завжди пахнув морем. Але хлопець мав рацію. Запах солоної