Читати книгу - "Підняти вітрила!"

— А як же ти перейшла океан?

Аднана скинула брови, здивована таким запитанням:

— Он на тому кораблі.

— А батько? Вона опустила очі:

— Він помер через тиждень, як ви пішли…

Дівчина замовкла під гнітючим тягарем, і Антон, не знайшовши інших слів, спитав:

— А пекарня?

— Її забрала пані Флоріон: вона пообіцяла мені тримати фірму «Сперанца».

— А гроші на дорогу?

— Я прийшла сюди не пасажиром першого класу: найнялася допомагати на кухні. А звільнилася годину тому, коли побачила… — І враз схаменулася — Може, я поспішила? Спершу треба було спитати… Ви приймете мене до свого екіпажу?

Антон Лупан відповів швидко, від щирого серця, забувши на мить, що він капітан корабля, а екіпаж слухає кожне його слово:

— З розкритими обіймами, Аднано!

— Нарешті ви повірили в мене? — спитала вона, ледь іронічно всміхаючись. — Ти вважаєш, я буду гідним матросом?..

— Якщо ми вже тебе покликали…

— Як це ви мене покликали?

— Послали сьогодні каблограму… Тобі ніхто про це не сказав?

Плечі в неї затремтіли, вона нахилилась і відчула, що може впасти через трап, який стояв між ними, мов бар'єр.

— Отже, ти мене приймаєш? — перепитала вона, кусаючи губи.

— Так, Аднано!

— З розкритими обіймами?

Він кивнув головою, боячись, що може сказати ще щось.

— Ну то розкривай їх! — гукнула Аднана, кидаючись на трап.

Ісмаїл на носі мовив, піднявши палець:

— Якщо Магомет не йте до гори, то ця гора йти до Магомет!

— Та досить, тобі, турку, з твоїми примовками! — накинувся невідь-чого на нього стерновий. — А ви всі чого тут стали? Ану не гайте часу: беріть речі і переносьте в трюм!

Аднана опинилась в обіймах капітана, ніжна, юна, лагідна, і тихенько плакала, але слізьми солодкими, теплими. Слізьми щастя!

У Бразілії буяла весна!

Весна в Бразілії була прекрасна того дня, коли прийшла Аднана. Другого дня вони помітили, що повітря тут вологе й гаряче; воно сприяє тропічній рослинності, викликаючи до життя її чарівні сили й покриваючи землю важкою запоною зелені, якій радіють комахи та інша різна живність.

Але вже з першого вечора екіпаж «Сперанци» почав відчувати, що їм треба перемінити клімат.

Екіпаж два дні працював без передиху — завантажував воду, продукти, особливо фрукти й овочі, яких тут було досить, і третього ранку шхуна вже йшла курсом на Ріо-де-Жанейро… Вітер весь час віяв з півночі і разом з теплою течією допомагав «Сперанці» долати щодня сто сорок — сто вісімдесят, а іноді навіть двісті миль.

Шхуна йшла за п'ять-шість миль від берега. Майже щодня після обіду небо затягували хмари, і одразу цілу годину або й дві згори звалювались потоки води. Коли вщухав дощ, так само раптово, як і починався, небо виповнювалося яскравим світлом і здавалося ще чистішим та голубішим, ніж раніше, а над лісами здіймалася, ніби з величезних казанів, пара.

Антон Лупан знав із книжок, прочитаних перед мандрівкою, що в гарячому повітрі тропіків дощі — звичне явище, вода швидко випаровується. Тому й потрібні тут справжні потоки, щоб обдурити спеку й напоїти ліси.

З палуби «Сперанци» вода теж випаровувалась швидко, здіймаючись стовпами вздовж вітрил.

15 жовтня шхуна ввійшла в порт Байя. Антон знову був розчарований, дізнавшись, що «Есперанса» не заходила й сюди. Нічого про неї не знали і в Ріо-де-Жанейро, куди «Сперанца» прибула двадцять першого числа. Очевидно, П'єр пішов прямо на Монтевідео.

— Підняти якір! Підняти вітрила!.. На південь, Герасіме!

Вони йшли вздовж берега, як і досі, аж до острова Сан-Себастьян, звідти повернули на Санта-Катеріна — цього разу залишивши землю далі, праворуч, а самі повністю довірились океанові.

У бортовому журналі відзначено, що 25 жовтня на острові Санта-Катеріна капітан вирішив почистити й пофарбувати дно корабля, бо водорості стали причиною того, що «Сперанца» відчутно втратила хід.

— Пора побрити бороду, Герасіме! — сказав Антон начальникові команди. — Краще нам згаяти день тут, аніж два тижні в дорозі до Монтевідео.

— Так, пане, але ж це нам обійдеться в кругленьку суму!

Капітан засміявся, ляснувши його по плечу:

— А може, не коштуватиме жодного сантима?

— Тоді я скажу, що ви вмієте робити чудеса, пане!

«Сперанца» зайшла в протоку, яка відділяла бразільський берег від острова Санта-Катеріна, і поволі пішла вперед під берегом, аж перед селом Дон-Мігело капітан вирішив, що тут саме те місце, яке йому потрібне. У глибині невеличкої бухти капітан узяв стерно праворуч, корабель тихенько повернув і пішов до суші, на подив і острах екіпажу, аж поки заскрипів під кілем пісок.

— Ми сіли на мілину! — вигукнув Герасім.

— Саме цього я й хотів! — відповів капітан. Сонце недавно зійшло, а як показують морські таблиці, саме о цій порі морський приплив сягає найбільшої сили. Трохи згодом шхуна, підперта, щоб не впала на бік, стояла рівна й ніби перелякана, днище її вийшло з води, а океан тим часом відкочувався, залишаючи позад себе струмочки.

Пройшовши моря Чорне, Егейське, Середземне, Червоне й Атлантичний океан, набравши на обшивку силу-силенну водоростей та скойок, корабель мав жалюгідний вигляд, — зараз він був схожий на велетенську морську тварину, викинуту на берег.

По перекинутому через борт