Читати книгу - "Ностромо. Приморське сказання"

не заглиблюючись у вулиці, де з відчинених дверей пульперій лунали крики та бренькання гітар. Наказ велів не перешкоджати розвагам населення. А понад дахами, за вертикальними лініями соборних веж, загороджував широчінь присмеркового блакитного неба перед вікнами Інтенденсії сніговий купол Іґероти. По якомусь часі Педріто Монтеро, засунувши руку за пазуху свого сюртука, з гідністю повільно схилив голову. Аудієнція була закінчена.

Виходячи з Інтенденсії, Чарлз Ґулд провів рукою по чолі, ніби щоб розвіяти млу гнітючого сну, гротескна сумбурність якого залишає по собі невловне відчуття смертельної небезпеки та отупіння. У коридорах та на сходах старовинного палацу тинялися зухвалі вояки Монтеро, курячи й заступаючи дорогу; по всій будівлі лунав брязкіт шабель та острог. У головній галереї очікували три мовчазні групи цивільних у стриманих чорних костюмах: по-офіційному настроєні й безпорадні, вони трохи позбивались докупи, кожна група — окремо, ніби за виконанням громадського обов’язку їх охопило бажання уникнути сторонніх поглядів. Це були делегації, що чекали на аудієнцію. В одній — від Провінційної асамблеї, неспокійнішій і стурбованішій за загальним настроєм, — вирізнялось велике обличчя дона Хусте Лопеса, м’яке і біле, з набряклими повіками, оповите непроникною урочистістю, немов густою хмарою. Голова Провінційної асамблеї, який відважно прибув рятувати рештки парламентаризму (за англійською моделлю), з почуттям власної гідності відвів очі від адміністрадóра копальні Сан-Томе, мовчки дорікаючи тому за брак віри в цей єдиний спасенний принцип.

Скорботна суворість цього докору не подіяла на Чарлза Ґулда, натомість він був чутливий до поглядів інших людей, звернених на нього без осуду, ніби просто для того, аби прочитати на його обличчі свою долю. Усі вони колись розмовляли, кричали й розкидáлися заявами в «касі» Ґулдів. Але він не подав ані знаку, що співчуває цим людям, враженим дивною неміччю під владою моральної деградації. Надто вже страждав через те, що коїв зло спільно з ними. Пласу він перейшов без пригод. У клубі Amarilla було повно загулялих голодранців, їхні нечупарні голови вихилялися з кожного вікна, а зсередини доносилися п’яні крики, тупіт ніг та бренькання арф. Бруківку під вікнами всіювало бите скло від пляшок. Чарлз Ґулд ще застав лікаря в себе вдома.

Доктор Моніґем відірвався від щілини у віконниці, крізь яку дивився на вулицю.

— А! Ось ви й повернулися нарешті! — сказав він з полегшею. — Я сказав пані Ґулд, що ви — у повній безпеці, але аж ніяк не був певен, що той тип вас відпустить.

— Я теж, — зізнався Чарлз Ґулд, кладучи свого капелюха на стіл.

— Ви маєте вжити заходів.

Схоже, мовчання Чарлза Ґулда означало згоду з тим, що це — єдиний вихід. Виразніше висловлювати свої наміри він не звик.

— Сподіваюся, ви не попередили Монтеро про те, щó збираєтесь робити? — занепокоєно спитав лікар.

— Я намагався пояснити йому, що існування копальні залежить від моєї власної безпеки, — вів далі Чарлз Ґулд, не дивлячись на лікаря, а вп’явшись очима в акварельний етюд на стіні.

— Він вам повірив? — нетерпляче запитав лікар.

— Один Бог знає! — відповів Чарлз Ґулд. — Я сказав так заради своєї дружини. Він досить добре поінформований. Знає, що в мене там є дон Пепе. Напевно, Фуентес йому сказав. Їм відомо, що старий майор цілком здатен підірвати копальню Сан-Томе без вагань і докорів сумління. Якби не це, не думаю, що я покинув би Інтенденсію вільною людиною. Дон Пепе підірве все з почуття обов’язку та ненависті — ненависті до цих лібералів, як вони себе називають. Ліберали! Добре відомі слова мають у цій країні кошмарне значення. Свобода, демократія, патріотизм, уряд — усе має присмак глупства і вбивства. Хіба ні, лікарю?.. Лише я можу стримати дона Пепе. Якщо вони… покінчать зі мною, ніщо його не зупинить.

— Вони спробують підкупити його, — задумливо припустив лікар.

— Цілком можливо, — дуже тихо відповів Чарлз Ґулд, говорячи ніби сам до себе і не зводячи погляду з етюду на стіні, що зображував ущелину Сан-Томе. — Так, підозрюю, що спробують. — Чарлз Ґулд уперше подивився на лікаря. — Це дасть мені час, — додав він.

— Точно, — відказав доктор Моніґем, стримуючи своє хвилювання. — Надто якщо дон Пепе поведеться дипломатично. Чому б йому не дати їм якусь надію на успіх? Га? Інакше багато часу ви не виграєте. Хіба не можна йому наказати…

Чарлз Ґулд, невідривно дивлячись на лікаря, похитав головою, але лікар вів далі майже із запалом:

— Так, розпочати переговори про здачу копальні. Це добра ідея. Ви розробите свій план. Авжеж, я не питаю, щó це за план. Я не прагну цього знати. І слухати не схочу, якщо ви спробуєте мені розповісти. Для конфіденційних розмов я не годжуся.

— Що за нісенітниці! — невдоволено пробурмотів Чарлз Ґулд.

Він не схвалював вразливості лікаря, пов’язаної з отим далеким епізодом його життя. Така чіпкість пам’яті шокувала Чарлза Ґулда. Це скидалось на хворобливу чутливість. І він знову похитав головою. Він не погоджувався маніпулювати відкритою і прямою поведінкою дона Пепе, і через свою вдачу, і через свої принципи. Розпорядження будуть або на словах, або в письмовій формі. У кожному разі є ризик, що їх перехоплять. Ще хтозна, чи добереться посланець до копальні, а крім того, нема кого послати. У Чарлза вертілось на язиці, що з певною надією на успіх та впевненістю в дотриманні секретності можна було б вдатись до послуг хіба що покійного капатаса карґадорів. Але він цього не сказав. Він зауважив лікареві, що це — погана стратегія. Щойно дон Пепе дозволить запідозрити, що його можна перекупити, як особиста безпека адміністрадóра та безпека його друзів буде загрожена. Бо тоді можна буде не церемонитись. Непідкупність дона Пепе — суттєвий стримувальний чинник. Лікар похнюпився і визнав, що десь так воно і є.

У глибині душі він не міг заперечити, що ці доводи досить резонні. Корисність дона Пепе полягає в його незаплямованій вдачі. Щодо корисності його самого, доктора Моніґема, то він з гіркотою подумав, що вона також випливає з його вдачі. Він заявив Чарлзові Ґулду, що має змогу стримати Сотільйо від об’єднання його підрозділу з силами Монтеро, принаймні найближчим часом.

— Якби усе це срібло було тут у вас, — сказав лікар, — чи якби бодай було відомо, що воно — в копальні, то ви могли б дати Сотільйо хабаря, аби він зрікся свого нинішнього монтеризму. Ви могли б переконати його або забратися геть на своєму пароплаві, або навіть приєднатися до вас.

— Певна річ, тільки не друге, — твердо заявив Чарлз Ґулд. — Що робити з такою-от людиною потім — скажіть мені, лікарю? Срібло вивезено, і я цьому радий.