Читати книгу - "Етюди про звичаї"

на свого сусіда. Дуель, про яку сповістив Вотрен і яка мала відбутися завтра вранці, так не в'язалася із цим здійсненням його найзаповітніших мрій, що він почував себе наче в кошмарі. Він обернувся до каміна, помітив квадратний футляр, відкрив його і побачив усередині записку, покладену поверх годинника Брегета. На аркушику паперу було написано:

«Я хочу, щоб ви щогодини думали про мене, бо…

Дельфіна»

Останні слова, очевидно, натякали на якусь сцену, що відбулася між ними. Ежена це глибоко розчулило. Всередині золотого корпуса було емаллю зображено його герб. Ця коштовна річ, про яку він так давно мріяв, ланцюжок, ключик, форма годинника й різьба — все відповідало його уподобанню. Батько Горіо сяяв. Він, мабуть, обіцяв дочці розповісти про враження від подарунка, бо брав найжвавішу участь у хвилюваннях юних закоханців, хоч і в ролі третьої особи, але не менш щасливої. Горіо вже встиг полюбити Растіньяка і за його душевні якості, і за щастя своєї дочки.

— Підіть до неї сьогодні ввечері, вона чекає на вас. Товпига ельзасець вечеряє у своєї балерини. Ха-ха, який дурнуватий вигляд він мав, коли мій повірений виклав йому справу. А ще каже, ніби кохає мою дочку до нестями! Хай, тільки доторкнеться до неї, я його вб'ю. Сама думка, що моя Дельфіна належить… — він зітхнув, — штовхнула б мене на злочин. Та це не було б убивством людини, — це ж свиня з телячою головою. Ви ж візьмете мене до себе, правда?

— Звичайно, любий батьку Горіо. Ви ж добре знаєте, що я вас люблю.

— Бачу, ви не гидуєте мною. Дозвольте мені поцілувати вас. — І він стиснув студента в обіймах. — Ви зробите її щасливою, обіцяйте мені. То ви сьогодні ввечері підете до неї, правда ж?

— О, звісно! Мені треба вийти в одній невідкладній справі.

— Чи не можу я вам стати в пригоді?

— Ай справді, можете. Поки я буду в пані де Нусінген, підіть до пана Тайфера-батька і попросіть його призначити мені цього вечора час для розмови про одну дуже важливу справу.

— То, виходить, юначе, це правда, — вигукнув батько Горіо, змінившись на обличчі, — що ви залицяєтесь до його дочки, як базікають оті дурні внизу. Бий мене сила Божа! Ви ще не знаєте, який важкий кулак у Горіо. Якщо ви нас обманете, єдиний удар кулака вирішить справу. О, та це неможливо!

— Присягаюсь вам, що люблю тільки одну-єдину жінку в світі, — сказав студент. — Я сам відчув це тільки зараз.

— Ах, яке щастя! — скрикнув батько Горіо.

— Але річ у тім, — мовив студент, — що син Тайфера б'ється завтра на дуелі, і, я чув, його вб'ють.

— А чому це вас турбує? — спитав Горіо.

— Та треба ж сказати батькові, щоб він не дав своєму синові підставити лоба! — вигукнув Ежен.

У цю хвилину його перервав Вотрен, що з'явився на порозі кімнати, співаючи:

— О Річард, о королю мій, Тебе покинув цілий світ… Брум-брум-брум-брум!.. Я об'їхав цілий світ. Я зальотник, всім відомий. Тра-ля-ля-ля…

— Панове, — гукнув Крістоф, — суп подано, всі вже за столом.

— Почекай, — сказав Вотрен. — Піди-но візьми пляшку бордо в моїй кімнаті.

— Як вам подобається годинник? — спитав батько Горіо. — В неї чудовий смак, правда?

— Вотрен, батько Горіо і Растіньяк зійшли разом униз і, запізнившись, опинилися за столом поруч. Ежен поводився з Вотреном під час обіду підкреслено холодно, хоч цей чоловік — і взагалі такий приємний, на думку пані Воке, — сьогодні розійшовся як ніколи. Він сипав блискучі дотепи і розбуркав усю компанію. Така впевненість у собі, такий спокій жахали Ежена.

— На яку ногу ви сьогодні встали? — спитала пані Воке. — Ви веселі, як трясогузка.

— Я завжди веселий, коли зроблю добре дільце.

— Дільце? — перепитав Ежен.

— Авжеж. Я доставив партію товару і тому маю право на чималі комісійні. — Помітивши, що мадмуазель Мішоно придивляється до нього, він сказав: — Мадмуазель, може, вам щось не подобається в моєму обличчі? Чого це ви так втупилися в мене? Кажіть відверто! Щоб зробити вам приємність, я ладен змінити… Пуаре, ви ж не розгніваєтесь за це, га? — сказав він, підморгуючи старому чиновникові.

— От би, хай йому чорт, намалювати з вас ярмаркового Геракла, — сказав молодий художник Вотренові.

— Чудово! Згода, якщо мадмуазель Мішоно позуватиме вам для цвинтарної Венери, — відповів Вотрен.

— А Пуаре? — спитав Б'яншон.

— О, Пуаре позуватиме, як Пуаре. Це буде бог садів, — вигукнув Вотрен. — Адже його ім'я походить від груші[13].

— Гнилички! — підказав Б'яншон.

— Все це дурниці, — зауважила пані Воке, — краще б ви нас почастували вашим бордо, адже я бачу пляшечку, що висунула свого носика. Вино підтримає ваш веселий настрій, до того ж це корисно для шлунка.

— Панове, — мовив Вотрен, — пані президентка закликає нас до порядку. Пані Кутюр і мадмуазель Вікторина пробачать нам наші легковажні слівця, але пощадіть невинність батечка Горіо. Пропоную вам маленьку пляшкораму бордоського вина; ім'я Лафіта надає йому ще більшої слави — прошу не вважати це за політичний натяк. Гей ти, опудало, — сказав він, глянувши на Крістофа, який, проте, не зрушив з місця. — Сюди, Крістофе! Хіба ти не знаєш свого імені? Опудало, неси сюди випивку!

— Ось, пане, — сказав Крістоф, подаючи йому пляшку.

Наповнивши склянки Ежена та батька