Читати книгу - "Ніч лагідна, Фіцджеральд Френсіс Скотт"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- Авжеж, авжеж,- закивала головою Мері.- Я завтра ж надішлю йому чек і ще дещо додам.
- А я й не подумаю! - на подив усім оголосила леді Керолайн. Вона вже цілком опанувала себе й палала священним гнівом.- Все це просто обурливо, від початку й до кінця! Я вас не вповноважувала давати тим людям сто доларів.
В очах коротуна Госса, який стояв біля машини, спалахнула лють.
- Отже, ви мені не заплатите?
- Та заплатить вона, заплатить,- сказав Дік.
Але в душі Госса раптом скаламутилися всі ті образи, що їх він зазнав замолоду, коли мив посуд у лондонських ресторанах, і він грізно насунувся на леді Керолайн.
Спочатку він шмагнув її гнівною тирадою, в якій висловив усе, що про неї думає, але вона з крижаною посмішкою обернулася до нього спиною. І тоді, скакнувши за нею навздогін, він своєю коротенькою ніжкою копнув її в найпопулярнішу в світі мішень. Не готова до такої несподіванки леді Керолайн скинула руки, наче підкошена кулею, і простяглася в своєму матроському костюмі долілиць на тротуарі.
Голос Діка перекрив її несамовитий вереск:
- Мері, вгамуйте її! Інакше вас через десять хвилин запроторять за грати!
По дорозі назад старий Госс уперто мовчав; і тільки коли вони проминули казино в Жуан-ле-Пен, де ще й досі ридав і захлинався джаз, він звів дух і промовив:
- Я ніколи ще не зустрічав таких жінок, як оці. Я знав найуславленіших куртизанок і деяких поважав, навіть дуже поважав,- але таких жінок, як оці, я не зустрічав ще зроду.
XI
Дік і Ніколь мали звичку разом їздити до перукарні й там сидіти в сусідніх кабінах, поки майстри чаклували над їхніми зачісками. Ніколь чула звуки, що долинали з чоловічої зали: клацання ножиць, дзенькоту дрібної здачі, нескінченно повторюваних «Прошу!» й «Пардон!»
На другий день після повернення Діка вони теж поїхали до Канна, щоб підстригтись, вимити голову й висушити її під запашним вітерцем фена.
Під’їжджаючи до готелю «Карлтон», щільно запнуті вікна якого вперто не пропускали літа, наче це були й не вікна, а двері льохів, вони зустріли машину, яку вів Томмі Барбан. Обличчя в нього було зосереджене, похмуре, але, побачивши Ніколь, він стрепенувся й очі його заяскріли. Ця раптова переміна занепокоїла Ніколь. Їй захотілося бути з ним, їхати туди, куди їде він. Година, проведена в перукарні, здалася їй однією з тих порожніх пауз, які, разом узяті, й складали, власне, її життя,- вже вкотре, хай і на короткий час, її позбавлено волі... Перукарка в халаті, що тхнув згірклою губною помадою й одеколоном, була мов ще одна медсестра.
В сусідній кабіні Дік дрімав під пеньюаром і мильною піною. Дивлячись у дзеркало, в якому видно було коридор між двома залами, Ніколь раптом здригнулася: в коридорі з’явився Томмі й різко завернув до чоловічої зали. Серце радісно тьохнуло: отже, зараз усе буде з’ясоване!
Вона почула перші слова Томмі, потім - уривки фраз.
- Мені треба поговорити з вами.
- ... серйозне?
- ... серйозне.
- ... згоден.
За хвилину Дік підійшов до Ніколь, невдоволено витираючи рушником наспіх сполоскане обличчя.
- На твого приятеля гедзь напав. Він бажає негайно поговорити з нами обома, і я погодився, щоб швидше покласти цьому край. Ходім!
- Але мене ще не достригли.
- Потім дострижуть. Ходім.
Не без досади вона попросила здивовану перукарку зняти з неї пеньюар і, думаючи про те, що має, напевно, страхітливий вигляд, пішла слідом за Діком до виходу з готелю. На вулиці Томмі схилився над її рукою.
- Ходімо до «Кафе союзників»,- запропонував Дік.
- Куди завгодно, аби нам тільки не заважали,- погодився Томмі.
Коли вони сіли під склепінням дерев - у найкращому місці в літню пору,- Дік спитав:
- Ти вип’єш чого-небудь, Ніколь?
- Лимонного соку.
- Мені - demi, 84 - сказав Томмі.
- «Блек-енд-Уайт» і содової,- сказав Дік.
- Il n'y a plus de «Blackenwite». Nous n'avons que le «Johnny Walkair».
- Ça va. 85
Коли дівчина мовчить,
Теж мовчи - ні слова, цить!
Хай говорять тільки руки -
Тільки руки ловлять мить!
- Ваша дружина вас не кохає,- сказав раптом Томмі.- Вона кохає мене.
Вони подивились один на одного якимись скляними, напрочуд порожніми очима. В такому становищі розважна розмова майже неможлива, бо між чоловіками існує тільки непрямий зв’язок - усвідомлення того, в якій мірі кожному з них належить жінка, про яку йдеться; всі їхні почуття проходять через її роздвоєне єство, мов через розладнаний комутатор.
- Хвилинку,- сказав Дік.- Donnez-moi du gin et du siphon.
- Bien, monsieur. 86
- Так. Кажіть далі, Томмі, слухаю вас.
- Для мене ясно, що вашому подружжю настав край. Ніколь ви більше не потрібні. Я чекав цього п’ять років.
- А що скаже Ніколь?
Обидва обернулися до неї.
- Томмі став мені дуже близький, Діку.
Він кивнув головою:
- Ти більше не кохаєш мене,- провадила вона далі.- Лишилася тільки звичка. Після Розмері вже ніколи не було так, як раніше.
Такий напрям не влаштовував Томмі, і він безцеремонно втрутився в розмову:
- Ви не розумієте Ніколь. Через те, що вона колись хворіла, ви все життя поводитеся з нею, як з хворою.
Тієї миті до них підійшов якийсь підозрілий на вигляд американець, що настирливо пропонував свіжі номери «Геральд» і «Нью-Йорк таймс».
- Беріть, хлопці, не пошкодуєте! Ви як, давно тут?
- Cessez cela! Allez ouste! 87 - гримнув на нього Томмі і, обернувшись до Діка, повів далі: - А жодна жінка не стерпить такого...
- Хлопці! - знов перебив американець.- Якщо ви вважаєте, що я байдики б’ю, то ви помиляєтеся.- Він витяг з гамана заяложену газетну вирізку, яку Дік відразу впізнав. Це була карикатура - нескінченний потік американців виливався на берег з корабля, кожен з торбою грошей
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ніч лагідна, Фіцджеральд Френсіс Скотт», після закриття браузера.