Читати книгу - "Секрет Світлячка, Олена Гуйда"

На якусь неймовірно довгу мить все застигло, завмерло. Навіть, здавалося, сніг перестав падати, а просто повис у повітрі завісою, що іскрилася в місячному світлі. Але чомусь я все одно виразно бачила повні холодної люті, чорні, розсічені золотою зіницею очі Кірая. А може, тоді Сен не жартував з приводу дракона? Чи все ж таки дурниці це все?

Сенер притис мене сильніше до себе, перехопивши за талію. І тут же гостра холодна сталь торкнулася моєї шкіри просто біля горла. Міг би й не старатися так. Куди я подінусь і що зроблю, доки кров Сумаха працює проти мене? І накажи старий мені кинутись на ніж, я б так і зробила. Але ця демонстрація була скоріше для офіцера, а не для мене.

– Ти не вчасно, – якось зло і нервово протягнув Сумах, при цьому досить зловтішно посміхнувшись. – Ми на тебе не чекали.

Нахабнів він, враховуючи, що Найр не малої сили темний маг. Чи старий цього не знає? Якось не вірилося. Я тепер чітко усвідомлювала, що цей павук дуже хитрий і розумний, щоб робити якісь необдумані ходи.

Я моргнула, перевела подих і навіть стиснула і розтиснула пальці. Ох, здається, на магів крові навіювання не діє так, як на темних чи світлих. Наша кров сама відкидає вплив. І незабаром влада над моїм тілом до мене повернеться. Чи варто стояти і чекати, поки все само собою вирішиться? Не впевнена. Якось все надто… тривожно.

Я зиркнула на Сумаха, що стояв за крок від мене. У його руці теж блиснув вигнутий на південний лад кинджал.

І дурню зрозуміло, що йому зброя потрібна була аж ніяк не для того, щоб нападати на більш сильного темного офіцера. Він буде чаклувати. І я напружилася. Не тільки від страху, зізнаюся. Якась частина мене хотіла побачити на власні очі, на що здатні насправді маги крові. Але більше... Більше мені було страшно за Кірая. Чи розумів він з ким… із чим мав справу? Чи знав які небезпечні та непередбачувані насправді можуть бути маги крові?

– Відпусти дівчину, – тихо, з тихим риком заговорив Кірай.

Усередині щось здригнулося від його тону, голосу. Від усвідомлення, що він хвилювався за мене. Треба було не рознюхувати все самостійно, а вирушить у відділок, як і пропонувала моя маленька Су.

Але я відразу задушила будь-які емоції, які могли мене відволікти від того, що відбувається. Все це буде колись потім.

– На жаль… – розвів руками старий. – Дороги назад вже немає.

І я моргнути не встигла, як він блискавично схопив мене за руку і полоснув по зап'ястю. Зараз би Кіраю надерти їм дупи обом, але він не наважився, побоявся. Ймовірно тому, що Сен так само притискав до мого горла ніж. І офіцер Найр боявся, що цей ненормальний може нашкодити мені. Тільки я чомусь розуміла, що ні. Не нашкодить. Причиною тому був той ошелешений погляд, який кинув на мене колишній друг рівно за мить до появи командира нашого загону. Він підозрює, що я така сама, як і він, і як Сумах. І в чомусь він, звичайно, десь мав рацію, але в іншому сильно помилявся. Ми принципово різні.

Густа тягуча кров потекла тонким струмком із рани на моїй руці, пропалюючи пухкий сніг. Моя кров, моя сила. І тут же Сумах затараторив заклинання, яке через гул у вухах я навіть до ладу не розчула.

Щось це мало схоже на пробивання порталу. Як пам'ятається, для цього їм достатньо було просто світлої сили. До того ж на Мел не було пошкоджень. Я могла не помітити їх на Нілай та на льєрі Петренсі, але Мел. Вона була цілком неушкоджена. Що задумав цей старий?

Я знову зосередилась і якось гарячково почала подумки читати заклинання очищення крові. І воно працювало. Тіло защипало, наче ось тільки зараз я починала його знову відчувати. І я навіть заплющила очі і зчепила зуби, пропустивши найважливіше.

Краплі моєї крові дали паростки. Вона проросла просто зі снігу. Потворними, жахливими рослинами, схожими на ліани. Вони згиналися, підкоряючись магу крові.

В мені боролися зараз два почуття: страх від усвідомлення, на що здатна магія крові і... і захоплення могутністю. Адже якби я навчалася, то, мабуть, змогла б так само. Але мене вчили не бою, мене вчили рятувати життя. Чому так? Чому Роуз нічого мені не розповідала? Чи вона й сама не так багато знала насправді?

А потім було вже якось не до обмірковування ситуації. Найр прикликав свою силу. Я чула якісь заклинання, уривки слів, відчувала викиди магії. Вночі темний маг куди сильніший, ніж будь-коли.

– Не турбуйся, Трісс. З тобою нічого не трапиться, – швидким рваним шепотом заговорив Сен просто мені на вухо, позадкувавши і тягнучи мене за собою. – Ти вже позбулася заклинання? Правда? Я не хочу тобі зла.

– Петренсу ти теж, зла не хотів, я так розумію, – процідила я крізь зуби, буквально випльовуючи кожне слово, кожен звук. Приховувати свої здібності сенсу вже не було, а мовчати й надалі вже не вистачало сил. – Ти підла, брехлива мерзота, Сен.

– Як і ти, – хмикнув він мені просто у вухо. – Ти ж така сама, правда?

У мене горло перехопило на якусь мить. Яскравим спалахом висвітлилося все навколо від чергового удару темного заклинання про криваві ліани. Мене почало нудити. Прокляття. Сумах тягне мою силу для захисту.

– Я не використовувала ніколи і нікого, – впоравшись зі слабкістю, заговорила я. – Більш того, намагалася допомагати, звикнути, пристосуватись…

– До чого? До страху? До вічного очікування викриття? Трісс, за стіною ми зможемо бути собою. І ти теж.