Читати книгу - "Слова на вітер, Анні Ксандр, Софія Вітерець"

Розділ 51. Тім. Навіщо кидати слова на вітер?)

– Тіме! – крикнула Айлін, чомусь вже зовсім поруч. Від здивування навіть трішки пригальмував, проте після останніх зізнань не хотілося її бачити… – Пробач… Але я справді кохаю…

– Справді кохаєш? Тоді навіщо мені це говориш? Іди собі до Валєри чи Баязида та дай нарешті спокій, – розвернувся, не показуючи, як сильно мене це зачепило.

– Чому? – вона дивилася на мене аж надто здивовано. Але що я такого незрозумілого сказав.

– Якщо ти кохаєш когось із них, то що забула поруч зі мною?

– Ти геть дурний? – о, знайома Айлін. Нарешті скинула сценічну маску. – Зараз настукаю по твоїй довбешці, а потім підемо до лікаря, щоб вуха тобі трохи прочистили.

– Ти про що? – я реально не розумів, до чого це. Навіщо вона знову грає зі мною?

– Бо я тебе кохаю, дурне! А ти мені тут про Баязида з Валєрою, – дійсно розгнівав дівчину.

– Мене? – здивовано перепитав, дивлячись на цю красуню.

– Тебе, – незвично тихо промовила Айлін.

– Мене? – пропускав в пам’яті всі моменти разом з нею, де часто був і Валєра та не розумів такого вибору. 

– Ще раз повториш і я відмовлюся від своїх слів, – погрозливо тицьнула кулаком мені в груди Айлін.

– Мене… – розплився в посмішці та не стримався й поцілував дівчину, насолоджуючись довгоочікуваною миттю разом. 

Ні про що не шкодував, але все ж спалахи фотокамер, що практично миттєво засліпили нас, дратували неабияк. Трішки відхилився, з ноткою вини поглянувши на дівчину. Проте їй було абсолютно байдуже й Айлін знову мене поцілувала, наплювавши на всіх навколо. Дивуюся з неї – за один день підкинула стільки матеріалів для статей та пліток й хоч би що. Навіть абсолютно не трішки пишаюся Айлін. 

Посипалися сотні питань, в яких я був ні бельмеса. Зате Айлін з посмішкою відповідала абсолютно на всі, влаштувавши свого роду невеличку пресконференцію. Почувався її охоронцем, просто стоячи поруч. Дуже й дуже закоханим охоронцем.

А за кілька годин ми вже летіли на приватному літаку. Айлін постійно про щось шушукалася з Карімом, який звісно, що був з нами, а я вирішив трішки погортати стрічку новин. І перша ж стаття, яка трапилася мені під руку, красувалася з заголовком: “Молодий письменник, який побив рекорди з продажів своєї дебютної книги, заручився з відомою турецькою актрисою”. 

– Айлін, ти не хочеш мені нічого пояснити? – легенько потягнув дівчину за руку, привертаючи її увагу, а потім показав статтю.

– А ти проти? – щиро запитала дівчина й ніби ні в чому не бувало  затріпотіла своїми надзвичайними віями.

– Звісно, що ні, проте як довго ти хотіла це від мене приховувати? – я дійсно лише радів такому розвитку подій, проте здивувала вона мене неабияк.

– Як довго ти збирався з цим тягнути? Рано чи пізно ми все одно б заручилися. Ще й ці журналісти такі настирливі. Пробач, що ось так взяла й ляпнула. Саме вирвалося, – схилилася дівчина на моє плече.

– Та нічого, але знаєш, почуваюся так, наче ми їх всіх надурили… – пригадав промову дівчину й всю ту інформацію про конкурс. Чесно кажучи, мені було на те все одно, а потім ми нарешті заручилися як виявляється.

– Але ж ми їдемо спершу забрати твою бабусю, а потім до моїх батьків. Хіба це не крочки вперед?

– Знаю, але думаю, що це також не варто пропускати. Якщо вже всі знають, то чом не зробити реальністю. Та й бабуся гніватиметься, коли дізнається, що то поки неправда. Айлін, ти вийдеш за мене? – став на одне коліно, знімаючи з шиї мамину каблучку. Чи не єдину дійсно цінну річ, яку вона залишила по собі.

– Вау. Як ти… – захоплено вигукнула Айлін, переводячи погляд то на мене, то на каблучку.

– Маги не розкривають своїх секретів, – посміхнувся, надягаючи каблучку дівчині на палець.

– Але ж ти письменник, – все не могла відвести свого погляду від прикраси Айлін. Ніби й не було в крихітній купці металу нічого особливого, але бачив, що кохана в захваті.

– Ну якщо вже так… Це моє щасливе кільце, яке беру на найважливіші для себе події. Навіть не думав, що колись його подарую, – зізнався вперше за все життя.

– Але я не можу… – актриса вона може й чудова, але по очах бачив, що Айлін цю каблучку нізащо не зніме.

– Ще й як можеш. Все одно вона не допомагала. Лише коли з’явилася ти, моє життя дійсно змінилося і я тобі безмежно вдячний, що захотіла привласнити мою книгу. 

– Завжди, будь ласка, – потягнулася до мене Айлін за черговим поцілунком.

– Ну яка ж ви чудова пара, – протягнув десь поруч Карім і ми знову пригадали, що не одні на цьому літаку.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно