Читати книгу - "Вибач та зрозумій, Катя Кірініна"

Олеся

— Ти все ще сердишся? — намагаюся за виразом обличчя Андрія зрозуміти, як його справи з прийняттям.

Йому потрібно було переспати з цією думкою, але вранці він ще більш похмурий, ніж був учора. А це я йому ще за Риту нічого не розповіла. Боюся уявити, що з ним тоді буде!

— Це в будь-якому разі б сталося, просто я вирішила зробити це сьогодні й без тебе.

Він, як і раніше, мовчить і тільки сопе. Відвернувся від мене, прийняв скривджену позу. У цьому весь Андрій, коли його щось не влаштовує. Треба подумати й вигадати, як піти всупереч.

— Я однаково туди поїду, тільки прошу тебе не втручатися, — навмисне його провокую, і в мене виходить. Андрій дивиться на мене і задумливо кривить губи. А я зволікаю трохи, потім підходжу ближче до нього і кладу руки йому на плечі. — Вибач, але ти знав, що в мене були стосунки.

— Ось точно, вони в тебе були й закінчилися. Не розумію, навіщо ще їхати та щось йому пояснювати? — знову сердиться, але ще певною мірою стримується. — Що ти йому скажеш? Вибач, я кохаю іншого?

— Принаймні це буде чесно, Андрію. Я зробила йому боляче, не хочу все посилювати. Та і його речі є у квартирі, що ж мені, на смітник їх викинути або просто виставити на сходовий майданчик?

— До речі, непоганий варіант, — усміхається Заремський і притискає мене сильніше до себе. — Ти не повинна відчувати почуття провини перед ним, все склалося так, як мало бути. Олеся плюс Андрій — назавжди.

— Ти такий самовпевнений, — б'ю його в плече і сама усміхаюся. — І все-таки, я була з ним у стосунках, треба сказати йому про наше возз'єднання та все зробити максимально гарно. Тому — не заважай.

Цілую його гарне обличчя і розслабляюся в міру того, як розслаблюється він. Мабуть, прийняв моє прохання, і стає трохи простіше.

Мені варто все сказати Алексу та спробувати згладити кути, це важливо. Для мене точно. Я не якась вітряна особа, яка має сьогодні одного, а завтра іншого.

Розумію, що сходитися з Андрієм не входило в мої плани, але це вже сталося і все, що я можу — порозумітися з чоловіком, який був зі мною поряд протягом чотирьох років. Алекс не заслуговує на мовчання та ігнор, він ставився завжди до мене добре. Він не винен у тому, що я так і не змогла його покохати.

— Тільки без прощальних поцілунків. І найважливіше:, сім'ями ми не будемо дружити, — попереджає Андрій, а мені смішно, тільки він міг таке сказати. — Я не жартую, Лисичко, ти тепер тільки моя…

Я кладу палець на його губи й змушую замовкнути.

— Заткнися і просто поцілуй мене. І поцілуй так, щоб я вдала, що не чула твоїх останніх слів.

Заремський переможно усміхається та накриває мої губи своїми.

Від його поцілунків стає настільки добре, що я забуваю, куди взагалі збиралася і що ми щойно обговорювали. Він вміє своїм ротом робити такі речі, що взагалі можна забути, як тебе звати. Це якась залежність від нього, його тіла, запаху.

Ще під час нашого шлюбу, до епопеї з вагітністю, зрозуміла, що взагалі забувала всі проблеми, варто було тільки Андрію доторкнутися до мене. Навіть до ладу посваритися не могли, бо всі мої докази розуму закінчувалися дурною усмішкою, і він усе розумів. Він усе чудово знав і маніпулював мною, але тут, мабуть, у хорошому розумінні маніпулював.

Є речі, які мені доведеться забувати довго та старанно, але мені потрібен цей чоловік, і справа не в сексі, справді. Насправді між нами є зв'язок, він нікуди не зник, просто на якийсь час зупинився.

— Даші начебто треба було в садок, — перериває наш поцілунок Андрій. — Не подумай, я не проти, але якщо зараз щось почнеться, то, в принципі, ми можемо залишитися вдома.

Я штовхаю його в груди й відходжу на безпечну відстань, він має рацію. Всі принади спільного життя варто залишити на вечір, коли я зможу вкласти дитину спати.

— Олесю, — кличе Андрій.

— Що? — виглядаю з кімнати, а він стоїть на тому ж місці.

— Я кохаю тебе, — вимовляє тихо, але достатньо, щоб я почула.

— Справді?

— Так.

— Дуже сильно?

— Нескінченно.

Я усміхаюся як дурна і біжу до нього, знову в його обійми. Застрибую до нього на руки та обвиваю його торс ногами.

Ми дорослі люди, а поводимося, як підлітки, але мені це подобається. У мене в тілі навіть з'являється легкість від таких милих моментів. З Андрієм навіть забула про ті зайві кілограми, що залишилися після пологів.

— Я теж кохаю тебе, Заремський. Дуже й дуже сильно, — видихаю йому в губи та йду збирати Дашеньку в садок.