Читати книгу - "Кар'єра лиходія, Джоан Роулінг"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Сама не знаючи, чому, Робін раптом роззирнулася, але поблизу не було високих кремезних чоловіків — жодного в її вагоні, жоден не дивився на неї з сусідніх. Озираючись назад, вона зрозуміла, що відкинула була постійну пильність — її заколисала звичність Кетфорд-Бродвею, відволікли думки про Брокбенка і Захару. Чи змогла б вона помітити там ще когось — когось, хто стежив за нею? Ні, це вже параноя. Метью вранці підвіз її на «лендровері»; яким би чином вбивця прослідкував за нею до Кетфорда? Хіба що чекав у якомусь транспорті на Гастингс-роуд.
І все одно, вирішила Робін, не можна розслаблятися. Зійшовши з поїзда, вона помітила, що слідом іде високий чорнявий чоловік, і навмисно зупинилася, щоб він пройшов повз. Чоловік на неї навіть не глянув. «Так, це вже точно параноя»,— подумала вона, викидаючи недоїдений батончик у смітник.
Тільки о пів на другу Робін дісталася початку Волластон-Клоузу. Будівля «Ярусу» височіла над старими пошарпаними будинками, мов емісар з майбутнього. Довга сукня і стара джинсова куртка, що чудово пасували до духу ринку в Кетфорді, тут зробилися якимись студентськими. Знову прикинувшись, що розмовляє по мобільному, Робін буденно звела очі — і серце їй на мить завмерло у грудях.
Щось змінилося. Фіранки були не запнуті. Вмить ставши надзвичайно пильною, Робін пішла собі далі (раптом Лейнг дивиться на неї з вікна). Треба пошукати місце в тіні, звідки можна буде наглядати за його балконом. Вона настільки зосередилася на пошуках сховку і на ілюзії невимушеної телефонної розмови, що геть не дивилася під ноги.
— Ні! — вискнула Робін, коли права нога раптом поїхала, а ліва заплуталася в подолі довгої сукні. Робін мало не сіла на незграбний напівшпагат, а тоді упала, ще й впустила мобільний.
— Ой бля-аха,— застогнала вона. Речовина, на якій Робін посковзнулася, скидалася на блювоту чи пронос; воно пристало до її сукні, до сандаля, а ще Робін, падаючи, подряпала руку — але найбільше її бентежило питання про те, що то за субстанція — густа, жовто-коричнева, липка.
Зовсім зблизька почувся чоловічий сміх. Сердита й принижена Робін намагалася підвестися і при цьому не розмазати ту бридоту по одягу та взуттю, тож не одразу звела очі на джерело реготу.
— Вибач, куріпочко,— мовив голос із шотландським акцентом просто за її спиною. Робін різко озирнулася — і її ніби протяв електричний струм.
Попри спеку, чоловік був вбраний у шапку з довгими вухами, чорно-червону картату куртку і джинси. Оперши більшу частину чималої своєї ваги на милиці, він дивився на Робін і все шкірився. Його бліді щоки, підборіддя й мішки під маленькими темними очима спотворювали глибокі віспини. Шкіра на товстій шиї нависала над коміром.
В руці чоловік тримав пакет з якоюсь городиною. Робін бачила тільки кінчик витатуйованого кинджала, але знала, що той протинає жовту троянду вище на передпліччі. Татуйовані краплі крові, що стікали зап’ястком, нагадували рани.
— Тобі потрібен кран,— сказав чоловік, широко всміхаючись, і вказав на її ногу і край сукні,— і якась губка.
— Так,— тремким голосом погодилася Робін. Нахилилася підняти мобільний. Екран тріснув.
— Я отам мешкаю,— повідомив чоловік, киваючи на квартиру, за якою Робін стежила вже місяць.— Якщо хочеш, можеш піднятися. Почистишся.
— О ні... Все гаразд! Але дуже дякую,— видихнула Робін.
— Нема за що,— відповів Дональд Лейнг.
Його погляд ковзнув її тілом. Шкірою пішли сироти — ніби він пальцем по ній провів. Розвернувшись на милицях, Лейнг рушив геть, незграбно мотиляючи пакетом. Робін лишилася стояти на місці, відчуваючи, як кров кинулася в обличчя.
Лейнг не озирався. Вуха його шапки льопалися, мов у спанієля; до болю неквапно він завернув за ріг багатоквартирного будинку і зник з очей.
— О Боже мій,— прошепотіла Робін. Боліли зідрані коліно й рука; несвідомим жестом вона прибрала волосся з обличчя. І тільки тепер, на своє полегшення, зрозуміла (відчувши, чим пахнуть пальці), що слизька субстанція, на якій вона посковзнулася,— то каррі. Робін поспішно пішла за ріг — щоб не було видно з вікон Дональда Лейнга,— натиснула клавіші тріснутого мобільного і набрала Страйка.
48
Here Comes That Feeling (Ось воно — те відчуття)
Спека, що обсіла Лондон, була чоловіку ворогом. Під футболкою ніде сховати ножі, а його маскування — головний убір і піднятий комір — недоречні. Лишалося тільки чекати (у місці, про яке Ота не знає), шаленіючи від безсилля.
Нарешті в неділю погода змінилася. На вражені посухою парки пролилася злива, затанцювали двірники на автівках, а туристи вбралися в поліетиленові пончо і все одно ходили по калюжах.
Збуджений і рішучий, чоловік натягнув шапку низько на очі й надягнув свою особливу куртку. На кожному кроці ножі в довгих саморобних кишенях, які він врізав у підкладку, вдарялися чоловікові в груди. Вулиці столиці були майже так само залюднені, як і в ніч, коли він порізав хвойду, що її пальці нині зберігав у лідниці. Туристи й лондонці юрмилися всюди, мов мурахи. Дехто придбав капелюхи й парасолі з британським прапором. Чоловік врізався в таких просто задля задоволення штовхати їх.
Потреба убити ставала чимдалі нагальнішою. Кілька днів минуло марно; строк його свободи від Отієї потроху добігав кінця, а Секретарка досі ходила жива й вільна. Чоловік годинами шукав її, аж раптом — неймовірно! — випадково натрапив на сучку серед білого дня, але навколо було повно свідків...
Низький самоконтроль, сказав би той кінчений психіатр, якби дізнався, що чоловік зробив, побачивши її. Низький самоконтроль! Чоловік міг пречудово себе контролювати, коли хотів: він мав надлюдський розум; убив трьох жінок, четверту скалічив, а поліція спіймала облизня. Тож іди до дупи, психіатре, разом зі своїми тупими діагнозами... Та коли чоловік побачив Секретарку просто перед собою після всіх тих змарнованих днів, то захотів налякати її, підійти близько-близько — так, щоб відчути її запах, заговорити, зазирнути в перелякані очі.
Проте вона пішла, а чоловік не наважився рушити слідом — не можна було! Але від того, що впустив її, мало не вмер сам. Секретарка мала б тепер лежати м’ясом у його холодильнику. Він мав би вже побачити її обличчя в екстазі жаху й смерті — в ту мить, коли вони
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кар'єра лиходія, Джоан Роулінг», після закриття браузера.
