Читати книгу - "Я віддав би життя за тебе (збірка)"

Треба було відвідати ще одну крамницю, й до умовленої зустрічі залишалося півгодини. За цей час можна було заскочити в готель, але жодного таксі не траплялося, тож місіс Гансон подалася туди пішки, розмірковуючи: «Мабуть-таки, треба кинути курити. Помалу стаю наркоманкою».

Перед місіс Гансон постав католицький собор[290]. Видавався дуже високим — і раптом її осінило: якщо вже під цими шпилями знеслося вгору стільки ладанового диму до Бога, то навряд чи зашкодить тютюновий димок у притворі. Чи не все одно доброму Господу, якщо втомлена жінка кілька разів затягнеться на паперті?

Однак, хоча місіс Гансон і не була католичкою, така думка дратувала її. Не така вже й конечна ця потреба викурити сигарету, якщо куріння може вразити почуття багатьох інших людей.

Однак… «Він не став би заперечувати, — майнула вперта гадка. — За Його часів і тютюну ще не знали…»

Місіс Гансон увійшла до церкви. У притворі було темно, й вона мацнула в сумочці, шукаючи сірники. Їх там не було.

«Піду й прикурю від однієї з цих свічок», — подумала вона.

Темряву в церковному нефі пробивала тільки світляна пляма в кутку. Місіс Гансон рушила проходом до цієї білої плями й побачила, що вона не від світла свічок. Зрештою, й це світло ось-ось зникне: поряд лампади стояв старий і вже мав її згасити.

— Це пожертви за обітницями, — пояснив він. — На ніч ми їх гасимо, й вони плавають в оливі. На нашу думку, для тих, хто приніс ці дари, важливіше зберегти їх до завтрашнього дня, ніж дати їм горіти всю ніч.

— Зрозуміло.

Він загасив останню лампаду. Тепер у соборі не стало світла, якщо не брати до уваги електричного панікадила високо над головою й невгасимої лампочки перед святощами.

— На добраніч, — сказав церковний сторож.

— На добраніч.

— Мабуть, ви зайшли помолитися.

— Так.

Він рушив до ризниці. Місіс Гансон стала навколішки й почала молитися.

Вона віддавна не робила цього. Вже й не знала, за кого й за що їй молитися, тож стала просити ласки Божої своєму роботодавцеві й своїм клієнтам у Де-Мойні і в Канзас-Сіті. Закінчивши молитву, місіс Гансон випросталася. Не була призвичаєна до молитви. З ніші, футів за шість над головою, на неї пильно дивився образ Мадонни.

Місіс Гансон невиразно сприймала цей образ. Звівшись на ноги, вона втомлено опустилася на краєчок лавки. В уяві постала Пречиста Діва, що спустилася з небес, немов у п’єсі «Чудо»[291], замінила місіс Гансон, стала замість неї продавати корсети та пояси і втомилася — зовсім як вона сама. І тоді місіс Гансон немовби заснула на кілька хвилин.

…Вона прокинулася, відчувши, що щось змінилося. Поступово до неї дійшло, що в повітрі пахне зовсім не ладаном, а пальці щось обпікає. І тут місіс Гансон зауважила, що сигарета в її руці димить — жевріє.

Досі сонна й неспроможна думати, вона затяглася, щоб не згас вогник. І глянула на нішу, де в півтемряві стояла Мадонна.

— Дякую за вогник, — мовила місіс Гансон.

Цього їй здалося мало, й вона стала навколішки. Угору здіймався хвилястий димок від затисненої в руці сигарети.

— Дуже дякую Тобі за вогник, — повторила вона.

Подяка

Опікуни майна Френсіса Скотта Фіцджеральда запросили мене редагувати цю збірку. Моя особлива подяка Елінор Ланаган, Блейкові Азарду й Крісові Берну. Ланаган ділилася своїм знанням, фотографіями та багато чим іншим, завдяки чому її дід і його праці стали ближчі мені й усім нам. Організація «Гарольд Обер ассошієйтс» залишається ретельним управителем Фіцджеральдового літературного маєтку, яким був сам Гарольд Обер у житті Фіцджеральда як професіонального літератора. Філліс Вестберґ, Крейґ Тенні та Карен Ґорманді розумно й витончено підтримують традиції Обера. У відділі рідкісних книг і спеціальних зібрань Бібліотеки Принстонського університету розміщені папери Френсіса Скотта й Зельди Фіцджеральдів; Лінда Боуґ, Сандра Боссерт, Браянна Креґл, Анна Лі Полз, Клої Пфендлер, Ґейбрієл Свіфт і Сквіррел Волш великодушно допомагали мені упродовж кількох місяців моєї роботи в бібліотеці. Спасибі Елізабет Саддат і Майклові Вайзенберґу з Ірвінового відділу рідкісних книг і спеціальних зібрань в Університеті Південної Кароліни та співробітникам Бібліотеки Байнеке в Єльському університеті.

Зі скрібнерівським колективом, який випустив цю книжку, я познайомилася в Принстоні в день народження Скотта Фіцджеральда, коли ми гуртом розглядали рукопис «Великого Ґетсбі». З цього сприятливого початку було приємно, коли йшлося про тонкощі й подробиці, співпрацювати з Карою Вотсон, Джанеттою Дансер, Кейті Ріццо та Розі Магортер.

Донові С. Скемеру, Джеймсові Л. В. Весту Третьому та Джеймсові Л. Петіка, науковцям і джентльменам: без вашої компетентності, щедрості та приязні ця книжка, як і я, була б набагато бідніша. Хай щастить вам, добрі панове.

Дякую Бернетт Белґрер, яка кинула свіжим оком на крапки над «і» та поперечини в «t». За дружню пораду, за всіляку інформацію й за доброту, що полегшили мені роботу над цим томом, я також зобов’язана А. Скоттові Берґу, Марґарет Роджерс Баверс, Джексонові Р. Браєру, Джеймсові Кемпбеллу, Елінор Кейс-Петіка, Сарі Черчвелл, Марґарет Данієл, Скоттові Дональдсону, Робінові Дюфуру, Нілові Ґаверу, Катрін Ґрем, Патриції Гілл-Маєр, Скоттові Джорданові Гаррісу, Пітерові Геллемаа, Лоррен Коффман, Браянтові Манґуму, Марґарет Макферсон, Томасові Патрікові Рошу-молодшому, Джеффові Розену, Сесілії Росс, Кім Рул, Майкові Скотту, Чарлзові Скрібнеру Третьому та Елейн Шоуолтер; а також — Товариству Френсіса Скотта Фіцджеральда, Асоціації випускників Принстонського університету, Принстонському клубові трикутника, принстонським випускникам 2017 року та Університетському котеджному клубу.

На пам’ять про Томаса Ф. Берґіна (1946 рік випуску Принстонського університету), Ґарріка П. Ґроблера (1986) і А. Волтона Ліца (1951).

Енн Марґарет Данієл

Нью-Йорк, 2017 рік

Примітки упорядника

«Ґрейсі ні в сих ні в тих» Фіцджеральдова перероблена версія

Після літа 1937 року, підписавши контракт із кінокомпанією «Метро-Ґолдвін-Маєр», Фіцджеральд повернувся до цього сценарію й переглянув його.

Багато чого він залишив таким, як було в початковій версії, зокрема дуже важливу для письменника подробицю — друкарську машинку на повітряній подушці, що плаває в морі. Однак він вніс певні творчі зміни, в тому числі впровадив англійського аристократа-недоумка, і змінив місце дії на Лонг-Айленд (Нью-Йорк).

Ґрейсі ні в сих ні в тих

(Френсіс Скотт Фіцджеральд)

У морі, далеко від узбережжя острова Лонг-Айленд, згорів аж до рівня води невеликий пасажирський пароплав. Врятувалася єдина жива істота — дитина, що дрейфує в коробці з-під мила, куди її, мабуть, помістили батьки, надумавшись в останню мить.