Читати книгу - "Міфи, що мешкають поруч, Сергій Бобрицький"

***

Даша задихалася від ридань. І спитай ти в неї зараз, чого в цих сльозах більше – вона б сама не відповіла. З одного боку – їй було дуже шкода чоловіка, який пішов заради неї на справжнє божевілля. Їй було страшно за нього. Чого тільки вартував той стрибок із вікна! Даша під час перегляду цього епізоду навіть втрачала свідомість, так що Язі доводилося її якось приводити до тями.

Також вона була зла. Зла на те, що ця проклята магія взагалі увірвалася в їхнє життя! Так, домовик, який готує їжу, деякі фокуси чоловіка та раптове збагачення суттєво покращували побут та внутрішній клімат у сім'ї. Але йому не довелося б вбивати людину, якби все було як раніше! А те, що як мінімум один із її викрадачів був мертвий – очевидно. Магія-магією, але з настільки зім'ятою гортанню не живуть! І ще... вона ніби відчула, що більше не дивиться на живу людину. Що це тепер – просто тіло. Неначе кинутий на спинку стільця піджак. Від цього Даші поганіло.

Ну і, зрештою, вона зовсім не знала, чим це закінчиться. Вона боялася невизначеності. Бо спочатку чоловік зник із чарівного екрану, коли сів у літак до Китаю. Потім повернувся додому, вдало уникнув замаху на своє життя (Даша захопилася швидкістю та спритністю коханого), зробив пару якихось дзвінків, з'їздив до кримінального авторитету – і вирушив до особняка цього Олімпіаса Бореаса. Ось тут чарівний екран знову дав збій. Мабуть, територія мага була якось захищена. На що Даша, у свою чергу, не забула вказати богині.

– Гхм, пані Яга ... – Обережно почала Дубровська.

– Бо боги не читають думки нащадків інших богів, дурненька. – Пробурчала Баба Яга, яка знову прийняла вигляд чарівної брюнетки. – І тим більше не лізуть на їхню територію! Ця, як її… професійна етика, ось!

Даша трохи застопорилася. Почути подібне словосполучення від старої бабусі...

– Та ти рота закрий, муха залетить! – Доброзичливо посміхнулась слов'янська богиня. – Ми, звичайно, рідко до яві приходимо, але, по-перше, в курсі бути намагаємося як там наші кровинушки поживають. А по-друге – у твоєму роді божеств не було, так що, з цієї макітри я можу витягнути, що забажаю, не гірше за твого благовірного! У тому числі й новомодні слова.

– Зрозуміло... Виходить, мені можна й рота не розкривати, у нас все одно діалог відбудеться, якщо ви забажаєте? – Наполовину ствердно запитала Даша.

– Звісно. А як ти хотіла? – Сказала, не розкриваючи рота, Яга. Усміхнулася, а потім різко стала серйозною.

– До речі, щодо діалогу. Чує моє серденько, Дашенько, що не довго ще тобі тут зі мною кукувати. Благовірний твій здолає грека-вбивцю, точно тобі кажу. Потім відпущу тебе. Ти повернешся. І заживете, звісно, ​​ще дужче.

– Тааааак. – Те, що відбувалося, різко здалося Даші притягнутою за вуха спробою облагородити знамениту пропозицію. Ту саму, від якої не можна відмовитись.

– Начебто звучить привабливо. І що в цьому поганого… пані Яга?

– Та нічого, загалом, – знизала плечима красуня, кутаючись у шаль, що невідомо звідки взялася, – тільки ось що далі, доню? Твій Вітя все життя жив казками. Він читав про них, грав у ігри за міфами, дивився кіно, відео. Мріяв про них. І ось – він сам тепер персонаж казки. Ще й такої, де має дар, який занурює його в цю казку все глибше і глибше, дозволяючи перевертати все нові і нові сторінки! Більше скажу тобі. Твоєму чоловікові дістався такий подарунок, що з ним він колись зможе зрозуміти цю казку навіть краще за її авторів!

– Це… ви про що взагалі?.. – Розгублено запитала Даша.

– Та про що-що, дурне! Якщо він розвиватиме свої здібності, він навіть нас, богів, зможе переплюнути у всезнанні! Він сам – ходяча казка! Таких не було дуже давно. І ось, коли перед ним відчинений цілий чарівний світ, як ти сподіваєшся відвоювати його у цього світу?

– Ну ви вже й розписали, звісно! Не все так сумно! – Різко відповіла Даша. Але всередині все зрадливо стислося. Адже, правду кажучи, вона кляла все те диво, що з ними відбувалося, не тільки через небезпеку. Даша відверто ревнувала чоловіка до того нового світу, в який він починає занурюватись. А він занурювався, вона це бачила. І знала. Вона просто дуже добре знала цю людину...

Яга похитала головою. На обличчі її були сум і участь. Потім вона тихо продовжила.

– Для того, хто все життя вірив у магію, чекав від неї сигналу і тепер – може дістатися мало не до престолу богів... Чи буде йому цікава проста вчителька?

– Що ви пропонуєте? – Запитала Дубровська. Голос пролунав сухо, бо сказане їй, звичайно ж, було неприємним. З іншого боку, відьма явно щось могла запропонувати. Можна хоч би вислухати.

– Та не похмурній ти так! – Дбайливо, по-материнськи посміхнулася богиня. – Жодної каверзи немає. І зраджувати тобі благовірного свого теж не треба. Повір, я тобі й так не безкоштовно допомагаю. Твій чоловік – це криниця корисностей і бажаний гість у будь-якому чарівному клані. Мої діти – не виняток. Якщо ж Віктор забуде невелику накладку з кланом Каргіних, та й вдома в нього будуть спокій та злагода – нам від цього тільки користь буде!

– Майбутнє, – продовжила Яга, – наче густий туман на болоті. Сказане слово колише туман. Камінь, що жбурнули туди – творить кола на темній воді. Кожна дія змінює його, кожна думка! Але іноді... деяким смертним і богам відкривається його шматочок. Неначе маленький острівець у цьому триклятому болоті. І те, що я бачу, – це пуповина, що зв'язує Каргіних і твого чоловіка. Якщо буде погано моїм дітям – буде погано і йому. І навпаки! Так що, особливо не спокушайся. Я не тобі шлюб рятую, я про своїх нащадків дбаю. І про себе, стару, звичайно…